«Ліпше своя хата, як чужа палата»
Жив — був один чоловік. Мав він сім’ю: маму, тата, брата та сестру. Мав він і своє господарство, хату, коня, корову та овець! Рано-вранці Іван (так звали чоловіка) вставав і йшов ловити рибу, вдень він господарював, а ввечері, стомлений, відпочивав із сім’єю на ґанку.
Все було добре, та чогось не вистачало. Йому здавалося, що десь там вдалині є краще життя. Він зібрав свої речі та покинув рідну домівку. Довго Іван блукав на чужині, але все, що він бачив, він порівнював з рідним домом. І нарешті хлопець зрозумів, що треба повертатися додому, бо ліпше своя хата, як чужа палата
Вже минула обідня година, сонце почало дарувати тепло все більше й більше в цей день.Та ось, в небі вже скупчуються дощові хмари, які ось-ось ають пустити рясний дощ.
Після теплого дощика, за кілька днів почали з'являтися малі шапинки грибів.З кожним днем їх ставало більше й більше, а їх розміри такоє збільшувалися. І незабаром з'явилася велика грибна родина.
Пройшов деякий час після того дощу, світить ясне сонце, і на лісовій галявині краса.
Шапинки молодих та апетитних грибочків просто сяють на сонячному світлі. Це ж маленькі члени великої лісової родини, що розпвсюдилися на цій галявині