Question

Спілкування — важлива духовна потреба людини як суспільної іс-
тоти. Потреба людини в спілкуванні зумовлена суспільним буття та необхідністю взаємодії в процесі діяльності. Будь-яка спільна
діяльність не може здійснюватись успішно, якщо між тими, хто її ви-
конує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.
За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття: воно
має місце при передаванні знань, досвіду, коли формуються різноманітні
вміння та навички, погоджуються та координуються спільні дії тощо.
Змістом спілкування завжди є інформація, зумовлена потребами вза-
ємодії людей. Вона може стосуватися повідомлення нових знань, напри-
клад, роз’яснення вчителем понять, пояснення сутності певних явищ,
процесів, інформування про події, що відбуваються, обґрунтування пев-
них положень, побудови гіпотез тощо.
Спілкування може бути засобом передавання умінь і навичок. За допо-
могою словесного опису та пояснення дії, її демонстрування та виконання
вправ можна навчити людину виконувати певну роботу. Саме так опано-
вують професійні навички.
Передавання інформації під час спілкування забезпечується за допо-
могою мови — головного, специфічно людського знаряддя спілкування.
Спілкування засобами мови називають вербальним. Мова виникла і сфор-
мувалася в ході розвитку людського суспільства, з його потреб.
Мова є засобом нагромадження та передавання суспільного досвіду.
Завдяки спілкуванню за до мови відображення дійсності у свідо-
мості однієї людини доповнюється тим, що було у свідомості інших лю-
дей, внаслідок чого зростають можливості для обміну інформацією.
Вербальна комунікація — головна і найбільш досконала форма люд-
ського спілкування.
Паралельно з мовою широко використовуються немовні засоби: жес-
ти, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність. Спілкування як жива
безпосередня комунікація суб’єктів закономірно виявляє емоції тих, хто
спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією.
Невербальна комунікація — «мова почуттів». Вона значно посилює
змістовий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин може її за-
мінювати. Так, мовчання іноді буває красномовнішим, ніж слова, а об-
мінюючись поглядами, люди можуть збагнути зміст інформації, який не
вкладається в адекватні категорії вербального висловлення.
Велике значення для встановлення змістовних та емоційних контактів
у спілкуванні має зовнішній вигляд людини. На його підставі складаєть-
ся перше враження, яке нерідко визначає розвиток подальших стосунків.
Зовнішній вигляд — невичерпне джерело й засіб комунікації. Значну

інформацію передає вираз обличчя, що змінюється під впливом думок,
почуттів, стосунків, які в певних ситуаціях чи життєвих інтервалах є до-
мінуючими. Істотні деталі зовнішності — зачіска, одяг, аксесуари — це
елементи оцінних суджень про людину. На їх підставі виникають оцінні
судження про людину, її приналежність до певної групи, професії тощо.
За манерами людини можна судити про її вихованість, самооцінку,
ставлення до інших. Найбільш динамічно зовнішній бік невербального
спілкування виявляється в жестах, міміці.
Жест — це соціально сформований та усталений рух, що передає пси-
хічний стан людини. Міміка та жести мають біологічну природу, містять
елементи природженого характеру і в той же час соціальні за походженням.
Наприклад, міміка страху, жести погроз походять від біологічно до-
цільних захисних рухів, що мають місце в поведінці тварини. Міміка та
жести протягом вербального спілкування дають можливість посилювати
смислові наголоси на елементах інформації, що передається, і створювати
таким чином більший емоційний ефект від усвідомлення її значущості.
Проте слід мати на увазі: гіпертрофована міміка та жестикуляція, по-
збавлені змістового підґрунтя, можуть ускладнити сприймання інформа-
ції, а то й дезорієнтувати співрозмовника.
У спілкуванні слід виділити три сторони.
1. Сприйняття, оцінка, пізнання та розуміння одне одного. Це перцептив-
на сторона спілкування — від слова «перцепція», тобто сприйняття.
Перцептивна сторона спілкування включає в себе процес формування
образу іншої людини на основі сприйняття її зовнішнього вигляду та
розуміння її особистісних характеристик, зокрема за поведінкою.
2. Обмін інформацією, або комунікативна сторона спілкування. Вона
пов’язана з виявленням специфіки інформаційного обміну між людь-
ми з урахуванням відносин між ними, їхніх цілей, намірів. Це призво-
дить не лише до передавання інформації, а й до уточнення тих знань,
думок, фактів, якими обмінюються люди.
3. Взаємодія. Ця сторона називається інтерактивною, виявляється
у формі організації спільної діяльності і являє собою обмін думками,
почуттями, діями людей.
(З підручника «Психологія спілкування»)

Потрібно скласти тези,до ть