З колисковою материнською піснею. Тихою казкою, доброю ласкою.
Світ - мов казка. І пізнаємо ми його за до слова. За до слова відкриваємо таємничість і складність майбутніх професій: агронома, бухгалтера, еколога, фермера, економіста, фінансиста.
Отже, словесність - початок усіх наук. Вона джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою.
Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Вона - одна із багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.
Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.
21-го лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови, який проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО в листопаді 1999 року для сприяння мовній і культурній різноманітності. В Україні цей день відзначається з 2002 року. За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це один із тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.
Заснування Дня рідної мови має велике значення, адже за оцінками фахівців, із понад 6000 мов, які нині існують у світі, значна частина перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Щороку повністю перестають вживатися близько десяти мов. Для того, щоб мова не зникла, за свідченням науковців, необхідно, щоб нею спілкувалися принаймні сто тисяч людей.
Історія цього свята йде з Пакистану, де півстоліття тому, 21 лютого 1952 року, було вбито п’ятьох студентів, які мали зухвальство виступити за надання бенгальській мові статусу офіційної. Зрештою, після визвольної війни, в 1971 році, східна частина Пакистану виокремилась в незалежну державу Бангладеш зі своєю мовою. Ми – українці, перестали цінувати свою мову. А вона, між іншим, визнана всім світом однією з наймелодійніших.
А що в нас залишилось сьогодні від тієї солов’їної мови наших дідів та прадідів?
Залишилось небагато, та й то лише в пам’яті. В повсякденні ж нас заполонили як не русизми, так американізми. Ми намагаємося вживати нові модні словечка, нехтуючи славними українськими відповідниками. Чому? Бо так круто, стильно. Так ми здаємось розумнішими, самим собі здаємось. А хотілося б знати, що про нас думають ті ж американці, коли ми ламаючи собі язика, намагаємося вимовити те, чого і в природі нашій нам не закладено?
Мова – це символ народу. Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: „Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздум, досвід ”.
З нагоди Міжнародного дня рідної мови у бібліотеці Заліщицького аграрногоколеджу організовано книжкову виставку «Мово рідна, мово колискова, - совісті народної дзвіниця»; підготовлено літературні б’юлетні, стінгазети, тематичний випуск часопису «Коріння і крона»; проведено: олімпіаду з української мови, розширене засідання літерно-творчого гуртка «Провесінь», виховні, інформаційно-просвітницькі години у всіх студентських групах:
…Розвивайся й далі, мово наша рідна,
І про нас нащадкам вістку донеси (О.Підсуха)
Що є найцінніше в житті кожної людини? Рідна мати, рідна земля, рідна мова. У рідному слові початок усіх початків людського буття. Пам'ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує.
Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово - щастя, натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни.
Объяснение:
Крім загальних функцій у вихованні дитини батько і мати виконують ще й специфічні, які засновані на статевому розходженні. За своєю природою і соціальним статусом чоловік споконвіку є надійною опорою і захистом завдяки тому, що він більш розвинений фізично, активний у всіх відносинах. Лицарські якості, давно розгублені в сучасному світі, але проте бажаний образ чоловіка і батька – це образ справжнього чоловіка, сильного духом, людини честі і обов’язку.
Тане, розбавляється перекрученими поняттями образ справжнього чоловіка і прирівнюється до образу самця. Однак дати чоловікові справжню оцінку можна на підставі того, який він як чоловік й батько, як глава сім’ї, як вихователь. Адже сімейний побут вимагає від людини прояви найблагородніших якостей, таких, як розум і терпіння, вміння рахуватися з чужою думкою і вчитися на власних помилках. Мистецтву виховання, як будь-якому ремеслу, потрібно вчитися, і тоді кропітка щоденна праця обов’язково принесе позитивні результати. Модель побудови сімейних відносин між матір’ю і батьком стане для дітей в майбутньому основою для організації власного сімейного життя.
Роль чоловіка в сім’ї часто буває недооцінена. Дуже важливу роль він має у вихованні синів, адже хто, як не справжній чоловік, своїм прикладом навчить дитину тому, як треба ставитися до жінки, піклуватися про сім’ю, ділити між усіма членами сім’ї тягар господарських турбот, навчить вирішувати конфлікти, створювати дружні відносини в сім’ї. Тільки в повноцінній сім’ї, де з дитинства прищеплюються належні стереотипи внутрішніх сімейних взаємин, можливо підготувати дитину до майбутнього дорослого життя. Дівчатка і хлопчики, які виросли без батьків, стають хорошими працівниками, вірними товаришами, але дуже складно їм даються труднощі сімейного життя, адже перед ними не було живого прикладу чоловічої поведінки.
Батьки частіш усього дуже стримані в прояві своєї любові, проте ця стриманість буде цінуватися дітьми не менше, ніж безмежна ласка матері. Батько своїм існуванням вносить гармонію і розміреність в сімейне життя, стримує почуття безрозсудною любові матері до дитини, є таким собі якорем. Мужність і сила характеру вчать дітей долати труднощі, спонукає перемагати, виховує волю. На плечах батька має лежати і військово-патріотичне виховання . Могутню виховну силу мають сімейні традиції, і де, як не в повноцінній сім’ї, можна відчути їхній вплив.
Але часто діти наслідують не тільки позитивний приклад батьків, а й погані риси характеру. Величезну помилку роблять ті батьки, які для виховання вибрали силові методи. Шкода, що багато людей не розуміють, що авторитет сили – найслабший і недовговічний авторитет, він не переконує, а пригнічує, народжує такі якості характеру, як боягузтво і прислужництво. Великої шкоди вихованню дитини завдає батьківська поблажливість, коли батьки не надають особливого значення дрібним, на їх думку, провинам дитини. Важливо, щоб батько і мати були єдині в обраному методі виховання. Розкидане сміття повинно бути прибране, розірвана книга приведена в порядок, нехай в перший час одному з батьків доведеться брати в цьому безпосередню участь, зате подібні уроки виховують у дитини почуття відповідальності. Якщо ж з боку батька дитина знаходить постійні поблажки, відмовки і виправдання, мамині зусилля будуть марними, тому що її авторитет буде підірвано.
Хорошому батькові необхідно кожен день свого життя пов’язувати з життям сім’ї, свої інтереси – з інтересами дітей, залучати дітей до своїх захоплень, справ і турбот. Батько стає хорошим вихователем тоді, коли його власне життя є прикладом для наслідування. Батькові в очах дітей потрібно стати борцем за правду і справедливість, щоб виростити з дитини не скептика, а людину, готову до дії, щоб надалі дитина була не безпорадною при зіткненні з труднощами і несправедливістю сучасного світу. Справжній батько – це старший товариш, який завжди зрозуміє і до в труднощах справою або радою, завжди стане на захист. Це вчитель, який відкриває перед дитиною нелегку дорогу життя, вчить стриманості, діловитості і вмінню тримати своє слово.