рідна мова – це велике надбання для кожної людини.
говорячи мовою предків, ми віддаємо гідну шану нашим славним праді-козакам. мова дає змогу зберегти національні традиції, українську мелодійну пісню. рідна мова – це перше наше слово, мамина колискова. з нею тісно пов’язане пізнання навколишнього світу. ми спілкуємося, виражаємо свої думки, мріємо, вивчаємо минуле, залишаємо слід для майбутнього. мова ідентифікує нас як народ у великому світі.
тому треба не забувати рідну мову. вивчати та збагачувати своє мовлення у великій українській родині.
на руском язьке:
родной язык - это большое приобретение для каждого человека.
говоря языком предков, мы отдаем достойную дань уважения нашим славным -казакам. язык позволяет сохранить национальные традиции, украинский мелодичную песню. родной язык - это первое наше слово, мамина колыбельная. с ней тесно связано познания окружающего мира. мы общаемся, выражаем свои мысли, мечтаем, изучаем прошлое, оставляем следует для будущего. язык идентифицирует нас как народ в большом мире.
поэтому надо не забывать родной язык. изучать и обогащать свою речь в большой украинской семье.
Частки - це службові слова, які надають словам, словосполученням і реченням додаткових семантичних відтінків або служать для творення слів та їх форм: Як же тут гарно, як же тут тихо, в таку годину забудеш лихо (Л. Українка); На щастя, на долю, на все дороге нам до болю хай зозулі віщують літа і збувається наша мета (М. Ткач).
За виконуваними функціями частки поділяються на: формотворчі, словотворчі, модальні.
Формотворчі частки хай, нехай, би (б) утворюють граматичні форми наказового та умовного в: Хай не розбудить смутку телефон, нехай печаль не зрушиться листами, хай буде легко... (Л. Костенко); Розказав би про те лихо, та чи то ж повірять! (Т. Шевченко).
Частки най-, як-, що- використовують для творення найвищого ступеня порівняння прикметників та прислівників: найкращий, якнайкращий, щонайкращий.
Словотвірні частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -сь, аби-, де-, не-, ні-, -би, -б утворюють слова з новим значенням і виступають лише в складі слова: будь-хто, хто-небудь, казна-де, хтозна-хто, хтось, абищо, дехто, ніякий, мовби, немовби.
Модальні частки можуть надавати: а) різних смислових відтінків окремим словам і б) виражати відношення мовця до змісту висловлення. Відповідно серед перших виділяють:
а) вказівні (ось, осьде, он, онде, от, оце): Аж справді йде весна. Ось стала біля ставу. Всміхнулася ясна і кинула купаву (О. Олесь);
б) підсилювальні (і, й, та, навіть, аж, таки, уже, ж, бо, ой): Голос криниці - чого ж ти замовк (Л. Костенко);
в) обмежувально-видільні (тільки, лише, лиш, хоч, хоча, навіть, уже): Лише перед світанком противника вдалось-таки зломити (О. Гончар);
г) означальні (якраз, саме, точно, дійсно, власне, майже, ледве): Пошана до слова у народі виховувалася з дитинства. Засуджувалося всяке лихослів 'я, особливо прокльони. Вважалося, майже завжди здійснюються батьківські прокльони, через те діти боялися прогнівити батьків (3 Частки, що виражають ставлення мовця до висловлюваного, поділяються на:
а) власне модальні, які вносять у висловлення впевненість або сумніви, припущення (мов, мабуть, ледве чи, мовби, навряд чи): Галя, мов не чула... (Панас Мирний);
б) стверджувальні (так, еге ж, атож, аякже, авжеж): Авжеж, такий у нас ведеться звичай (Леся Українка);
в) заперечні (не, ні, ані): Не любов, не примха й не пригода, ще не всьому зватися дано! Ще не завжди у глибоких водах відшукаєш непорушне дно (О. Теліга); Слово чесного бійця - ні краю, ні кінця (І. Вирган);
г) модально-вольові (хай, нехай, бодай, ну, давай): Хай слово чесне грім кує (А. Малишко);
д) питальні (невже, чи, хіба, що за): Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть і як з зітханнями зливається їх сміх... Хіба не чуєте, як голуби туркочуть, як краплі котяться і падають із стріх (О. Олесь).
ВИГУК
Вигуки - це слова, які служать для вираження різних емоцій, почуттів, не називаючи їх.
Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. Вони не називають предметів, ознак чи дій і не виконують службових функцій, а лише виражають почуття: О, які були великі зорі, як синіло й склилось навкруги (М. Рильський); Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернула! (Леся Українка).
За походженням вигуки поділяються на первинні (не похідні) і вторинні (похідні). Первинні вигуки не співвідносяться з іншими частинами мови, вони утворені з одного, двох чи кількох звуків: а! о! ей! ой! тю! фе! о! пхе! ану! люлі! Вторинні вигуки утворилися з інших частин мови, найчастіше повнозначних: матінко! непе! жах! страх! дурниці! лишенько! біда! рятуйте! геть! годі!
За значенням вигуки поділяються на емоційні та вигуки, які виражають різні волевиявлення людини (спонукальні).
Емоційні вигуки виражають різні почуття: радість, здивування, горе, сум, захоплення, жаль, рішучість, сумнів, похвалу, переляк, зневагу, незадоволення, обурення (ой! ах! ов-ва! ого! еге!)
Другу групу вигуків становлять вигуки, які передають різні волевиявлення людини (спонукальні): наказ (геть! годі! цить! марш! гайда! гей! соб! цабе!); оклик, звертання, бажання, привернути чиюсь увагу (ей! алло! гей! гов! агей!); спонукання до дії (ану, ну, нумо).
До вигуків належать також слова, словосполучення, що виражають привітання, подяку, прощання, вибачення (вигуки етикету): Добрий день! На добраніч! Дякую! Вибачте! Будь ласка!
Близькими до вигуків є звуконаслідувальні слова, за до яких відтворюються звуки живої й неживої природи - шум вітру, води, гуркіт грому, сигнали-тварин, птахів: тук-тук, хлюп-хлюп, му-у, бух-бух.
Объяснение: