Звук павутинки» наповнена мріями та уявою про кращий світ, без сірих буднів та жорстокості. В думках головного героя Льоньки, який скоро перейде в третій клас, повно дивовижних епізодів природи. Це навіть не просто звичайні фантазії, це те, чим живе наш головний герой. У нього є два вірних супутники: старий вчений Адам, який приїхав до села скоротати свої останні дні по причині тяжкої хвороби (малокрів’я) та уявна подруга Ніна, з якою він спілкується, немов вона реальна. Вчений є єдиною живою людиною, яка змогла зрозуміти такий химерний і водночас щирий та добрий світ в думках хлопчика. Старий чоловік спроможний бачити світ як і Льонька. Адам, побачивши плавуче листя на воді, каже що то флотилія, а хлопчик – це не школярик, а справжній командир морського флоту.
Можливо, коли хлопець буде старшим, він збереже частинку тих фантазій у своїх спогадах і зможе розуміти інших дітей з подібними мріями. Коли настає трагічний момент і Адаму залишаються вже лічені дні до його дати смерті, він всеодно не здається. Старий чоловік вже не спороможний підвестись з ліжка, але всеодно приділяє увагу школярику: розповідає цікаві історії або слухає вигадані оповідання хлопчини. Образ вченого не залишить байдужим нікого, бо він і є зображенням людини, яка розуміє добро та вічність краси рідної землі. Ніна інколи здається школяреві настільки живою, що він деколи сумнівається в її вигаданості. Діти разом добре проводять час: слухають звуки павутиння (павукове радіо) і ходять до глиняної печери. Цей твір показує читачеві, що в нашому сучасному світі залишилась ще вічна, добра і неповторна краса природи, яка є безсмертною. Автор також показує, що людина спроможна її побачити. Достатньо лише прислухатись до неї та постаратись відчути її і вона неодмінно відгукнеться.
Не гони коня кнутом, а гони вівсом не вір словам , а вір ділам семеро одного не ждуть хто питає, той не блудить не зазнавши гіркого, що ти знаєш про солодке? чули дзвін та не узнали, де він не знав, не знав та й забув моя хата скраю, я нічого не знаю якщо на своєму язиці не втримаєш, то на чужий не сподівайся горе тому жить, хто життям не дорожить:)
Як овечка: не мовить ні словечка.Не так то він діє, як тим словом сіє.Кого не б'є слово, тому й палиця не За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.Впік мене тим словом, не треба й вогню.Дурний язик — голові не приятель.Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.Не кидай слова на вітер.Слово — не полова, язик — не помело.Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.
З
Звук павутинки» наповнена мріями та уявою про кращий світ, без сірих буднів та жорстокості. В думках головного героя Льоньки, який скоро перейде в третій клас, повно дивовижних епізодів природи. Це навіть не просто звичайні фантазії, це те, чим живе наш головний герой.
У нього є два вірних супутники: старий вчений Адам, який приїхав до села скоротати свої останні дні по причині тяжкої хвороби (малокрів’я) та уявна подруга Ніна, з якою він спілкується, немов вона реальна. Вчений є єдиною живою людиною, яка змогла зрозуміти такий химерний і водночас щирий та добрий світ в думках хлопчика. Старий чоловік спроможний бачити світ як і Льонька. Адам, побачивши плавуче листя на воді, каже що то флотилія, а хлопчик – це не школярик, а справжній командир морського флоту.
Можливо, коли хлопець буде старшим, він збереже частинку тих фантазій у своїх спогадах і зможе розуміти інших дітей з подібними мріями. Коли настає трагічний момент і Адаму залишаються вже лічені дні до його дати смерті, він всеодно не здається. Старий чоловік вже не спороможний підвестись з ліжка, але всеодно приділяє увагу школярику: розповідає цікаві історії або слухає вигадані оповідання хлопчини. Образ вченого не залишить байдужим нікого, бо він і є зображенням людини, яка розуміє добро та вічність краси рідної землі. Ніна інколи здається школяреві настільки живою, що він деколи сумнівається в її вигаданості. Діти разом добре проводять час: слухають звуки павутиння (павукове радіо) і ходять до глиняної печери.
Цей твір показує читачеві, що в нашому сучасному світі залишилась ще вічна, добра і неповторна краса природи, яка є безсмертною. Автор також показує, що людина спроможна її побачити. Достатньо лише прислухатись до неї та постаратись відчути її і вона неодмінно відгукнеться.