Гарно цвів він навесні. Прилітала осінь, жовтіли і опадали листочки. Осипалися каштани, з сумом прощалися з деревом і падали на землю. Деякі з них під снігом перезимували. Навесні під теплим промінням сонця пустили коріння у землю-матінку.
Пройшли роки. Каштан не був більше самотнім. Вздовж дороги виросло багато дерев. Весною білими свічками зачаровують усіх довкола. А коли вітер заколише гілки, вітаються один з одним у великій сім’ї каштанів. він навесні. Прилітала осінь, жовтіли і опадали листочки. Осипалися каштани, з сумом прощалися з деревом і падали на землю. Деякі з них під снігом перезимували. Навесні під теплим промінням сонця пустили коріння у землю-матінку.
Пройшли роки. Каштан не був більше самотнім. Вздовж дороги виросло багато дерев. Весною білими свічками зачаровують усіх довкола. А коли вітер заколише гілки, вітаються один з одним у великій сім’ї каштанів.
Сьогодні небо таке насуплене, як бабуся Ірина в той день, коли я розбила її улюблену вазу. Вона цілий день мене заспокоювала і казала, що все добре, а сама ходила засмучена. Так і небо, ніби лякало своїм виглядом усе навколо. Хмари повільно, але впевнено затягували обрій. З кожною хвилиною ставало все темніше і темніше. І ця тиша... ця пронизлива тиша врізалась у вуха. І ось запахло дощем, цей запах був чудовий , здавалося, що до нього можна було доторкнутись, попробувати на смак такий він був густий і освіжаючий водночас. Нарешті впали перші важкі краплини дощу! Земля жадібно вибрала цей нектар, що падав прямісінько з неба.
Ріс собі на околиці самотній каштан.
Гарно Ріс собі на околиці самотній каштан.
Гарно цвів він навесні. Прилітала осінь, жовтіли і опадали листочки. Осипалися каштани, з сумом прощалися з деревом і падали на землю. Деякі з них під снігом перезимували. Навесні під теплим промінням сонця пустили коріння у землю-матінку.
Пройшли роки. Каштан не був більше самотнім. Вздовж дороги виросло багато дерев. Весною білими свічками зачаровують усіх довкола. А коли вітер заколише гілки, вітаються один з одним у великій сім’ї каштанів. він навесні. Прилітала осінь, жовтіли і опадали листочки. Осипалися каштани, з сумом прощалися з деревом і падали на землю. Деякі з них під снігом перезимували. Навесні під теплим промінням сонця пустили коріння у землю-матінку.
Пройшли роки. Каштан не був більше самотнім. Вздовж дороги виросло багато дерев. Весною білими свічками зачаровують усіх довкола. А коли вітер заколише гілки, вітаються один з одним у великій сім’ї каштанів.