Прованс - південна частина сучасної Франції - країни духмяних сирів. Тут розцвіла творчість трубадурів - головної особливості цього краю. Ці поети-співці складали вишукані вірші, оспівуючи лицарську любов до Прекраної дами, коханої. У період середньовіччя трубадури, мандруючи від міста до міста, від замку до замку, виконували свої пісні на арфі, віолі й лютні - прекрасних музичних інструментів. Трубадур мав бути знавцем етикету, делікатного поводження з дамами, леді , добре розумітися на поезії та музиці, бути обізнаним щодо всіх останніх подій, уміти миттєво склаладати вірші на замовлення, володіти не менш ніж двома музичними інструментами. Самі провансальські поети вважали лицарську любов, яку вони підносили, прагненням витримки, вихованням терпіння й самовладання - гідних почуттів. Згодом мистецтво трубадурів перетнуло кордони Франції та започаткувало романтичну літературу, серенади.
"Сонце сходить,то й ніч близенько"-казала моя бабуся колись мені,коли я була маленька і це було у неї в селі.Я завжди її любили,а ці ніжні бабусині слова завжди згадувалися у мої голові,як найкращі спогади дитинства. У мене народилася донька.Зараз їй 5 рочків. -Доню,час лягати спати!-промовила я -Мамо,я не хочу -Сонце сходить,то і місяць близенько-промовила я -Мамо,а сонечко теж рано лягає спати? -Доню,так...Воно завтра раненько встане і буде будити усіх людей своїм світлим волоссям. -Добре,мамо.До браніч. -До браніч,сонечко. Вмить ці слова стали не тільки мені близькими,а й моїй доньці.Колись вона їх також згадає.
