1.Визначте, зі скількох частин складається речення: «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя».
А. Дві.
2. Виберіть вид зв’язку між частинами в реченні: «Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був короткий, він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла».
Г. Безсполучниковий, сурядний і підрядний.
3. У реченні «Дитина – дзеркало родини _ як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота батьків» пропущений розділовий знак:
Г. Крапка з комою.
4. Схемі [ ], ( ), [ ], ( ) відповідає речення:
Б. Не знаю я, коли прийду сюди, та залишаю після себе ці квіти, що знайшов у саду для тебе.
5. Кома при збігові сполучників НЕ потрібна в реченні:
В. Кашляв він так гучно, що _ як ми не старалися, ніхто не міг його передражнити.
6. Пунктуаційну помилку допущено в реченні:
Г. За щастя треба боротися, і коли ти будеш це робити, то життя усміхатиметься тобі.
7. Установіть відповідність між реченнями і видами зв’язку в них.
А. Ви скажіть йому від мене, що я досі пам’ятаю, як пісні його втішали нас колись в чужому краю.
Б. Спустився вечір, і одразу похолоднішало, хоч удень була нестерпна спека.
3. Сурядний і підрядний.
В. А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет.
2. Безсполучниковий і підрядний.
Г. Над Києвом було жарке літо, ішов червень, і важкі темні хмари збиралися на небі, щоб пролитися дзвінким дощем.
4. Сурядний, підрядний, безсполучниковий.
Д. Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.
1.Сурядний і безсполучниковий.
8. Установіть відповідність між розділовими знаками та реченнями, у яких вони пропущені.
А. Я несу любов-зажуру, мрію молоду _ і цвітуть сади для мене, як до тебе йду.
4. Немає розділового знака.
Б. Попадавсь їм багач у руки _ вони його оббирали, а попадався вбогий _ вони його наділяли.
3. Тире.
В. Він завжди боровся за правду, і _ коли хтось був з ним нечесним, то йому було непереливки.
1. Кома.
Г. Ні, я б не став тебе вогнем палити, з тобою розквитався б без жалю _ я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю.
2. Двокрапка.
Объяснение:
„Відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: „Оце недавно була в мене Ліна Костенко, почастував її яблуками з нашого саду. Шкода, що не застали її“. І ось (тепер уже до пуття не пригадую) чи то з намови Євгена Сверстюка, чи й просто самому закортіло дізнатися від неї про вартісність власних творів. Надіслав Ліні Костенко кілька віршів, а сам поїхав на Крим. Яким же було моє здивування, коли дружина переслала в Планерське лист від поетеси зі схвальним відгуком та проханням продовжувати листування. Радості моєї не було меж. Я читав і перечитував надіслане.
Повернувшись до Києва, негайно ж надіслав нову низку поезій. Кілька місяців тривало наше листування. Крім листування‚ час од часу я ще й телефонував своїй наставниці. Якогось разу зі слухавки долинув не голос, а ридання. „Що з вами?“ – запитав я й почув: „Мені ні з ким говорити в Україні“. Напросився в гості до Ліни Костенко. І ось я в її скромному помешканні.
„Не тіштесь моїми відгуками, – почала поетеса. – Вони були необхідні, щоб спонукати Вас до писання. Але набагато більше в мене зауважень і побажань“. І показала чималий стос папірців. Поговоривши про кожен вірш зокрема, попри їхні недоліки‚ на мій подив‚ співрозмовниця запропонувала видати твори окремою книгою:
„Треба друкуватись, долаючи всі перепони, бо якщо не ми, то вони!“ Ліна Костенко підвелася й показала на сусідній стіл: „Погляньте – скільки мною підготовлено до друку. Настане час і люди дізнаються, що й у мовчанці я не гайнувала час“.
І вже насправді вразила її пропозиція: „Так що лишайте свою добірку. Попрацюємо над нею і видамо“. До такого розв’язання я не був готовий з огляду дивовижної ситуації, коли позбавлена можливості друкуватися сама, вона клопотатиметься виданням моєї книги, не вартої жодного з її численних рукописів. Серед яких була й знаменита „Маруся Чурай“.
Усе ж остаточно вирішив не турбувати Ліну Костенко. Впоравшись з її зауваженнями й побажаннями, з до Павла Мовчана та Юрія Щербака почав потроху друкуватися. Настав нарешті час, коли‚ здалося, що збірка готова. Почав шукати‚ хто б з маститих поетів зголосився написати передмову до неї. Звернувся до Івана Драча й почув: „Хто ж таке надрукує?“ Борис Олійник, не читаючи, заявив: „Мені як парторгові Спілки заборонено“. Не маючи іншого виходу, після тривалої перерви зателефонував до Ліни Костенко. „Ви зрадили мене“, – почув у відповідь.
Мрія видати книжку збулася вже в Ізраїлі, де‚ зібравши належну суму, я видав книгу „Заплутавшись у гомоні століть“ з передмовою св. п. Євгена Сверстюка. Серед тих, кому хотілося подарувати видане, першою, звісно, була Ліна Костенко. Написав присвяту: „Любій Учительці від неслухняного учня“. Трапилася й нагода передати книгу через Дмитра Дроздовського. Коли ж спитав, якою була реакція Ліни Костенко, почув невтішне для себе: „Це моя особиста трагедія“.
Трагедія й для мене, бо, маючи таку щасливу нагоду, не скористався вповні наговоритись з цією напрочуд дивовижною жінкою“.