Ось який діалог відбувся у мене з народним артистом Богданом Ступкою. Він стояв переді мною у прекрасно пошитому костюмі, стрункий, усміхнений. Цього дня у мене виникли непередбачені непорозуміння із знайомою дівчиною. І я тремтячим від хвилювання голосом звернувся до нього:
- Пробачте, Богдане Сильвестровичу, як, на Вашу думку, легше за все знайти потрібний ключик до серця дівчини?
- Що Ви маєте на увазі? - співчутливо відповів мені великий актор.
З почервонілим від ніяковості обличчям я сказав:
- Знаєте, є одна дівчина, яка втратила довіру до людей. Вона мені дуже подобається, і я хотів би повернути їй радість спілкування.
- Розумієте, молодий чоловіче, довіра повертається в процесі спілкування. Ви можете просто поговорити з нею відверто і щиро, сказати їй слова, які вона вже майже не сподівалася почути: ти дуже хороша, ти гарна, ти маєш чудовий голос (або ти чудово малюєш)... Найголовніше, щоб ці слова йшли від самого серця.
- І тоді вона мені повірить?
- Вона повірить, якщо відчує вашу щирість і бажання прийти на до
- То ви вважаєте, що правильно і вчасно сказані слова можуть зробити чудеса?
- Так, ваша розмова повинна бути чемною, ввічливою, задушевною, тактовною - і тоді до серця будь-кого з людей ви підберете ключик.
- Мені дуже сподобалися ваші неоціненні поради, я обов"язково ними скористуюся. Дякую вам, Богдане Сильвестровичу.
- Нехай щастить!
2) І йому треба пособити дружнім потиском руки,чи вірним словом,чи поглядом.
3) Микола на той час забув і Вербівку,і Нимидору,і свою хату,і свого страшного пана.
4)Душа рвонулась і застряла в гратах.
5)Духмяне сіло пахне літом,медовим чебрецевим цвітом і м‘ятою,і материнкою,і полиновою гірчинкою.
6) І памороззю і димами,і розкиданими вогниками,і зорями зустрічає нас засніжене село.
7) Йому б не маршалом бути,а губернатором або й самим міністром.
8) Озвався соловей в бузку і спів гучний сп‘яніло ронить ,і на каштани й на ріку.
9) А вода на закрутах бурлить та вирує,та на всі боки ліниво повертається.
10) У небі хмари похмурі і віжкі,й неспокійні мов думи мої.