Щасливим мене роблять деталі: щира подяка незнайомих людей на вулиці після моєї незначної до маленькі перемоги рідних; банальна, але така приємна фраза «ти мені небайдужий»; весняне сонце, яке рідко радує нас своїм сяйвом в березні. Ловлю себе на думці, що такі, на перший погляд, незначні епізоди з життя й створюють той самий стан, коли відчуваєш себе «на сьомому небі». А ще – дуже гріють душу ті приємні моменти, що трапляються випадково і неочікувано.
Намагаюсь частіше дякувати рідним і близьким за те, що вони просто є. Для мене – це думки, сказані в голос, а вони можуть, бодай на мить, щиро посміхнутись. Важливо робити щасливішим не тільки себе, а й оточуючих, бо вони є також частиною нашої життя.
А для повної гармонії мені не вистачає спокою в країні, визначеності з майбутнім, постійного тепла коханої людини… Багато чого не вистачає, але це не заважає мені вважати себе щасливою людиною. Просто треба захотіти бути щасливим.
Заєць-це невелика дика тваринка. В неї довгі рухливі вуха на видовженній мордочці. Глаза в зайця косять. Це необхідну для того, щоб ця беззахисна тваринка бачила все навкруги.
Заяць їсть траву та кору дерев, для цього в нього великі виступаючі передні зуби. В нього коротенький хвостик. Мама ним подає знаки о безпеці своїм зайчатам.
Влітку, восени та навесні у зайця сіре хутро, щоб не побачили хижаки серед гілок та землі, а взимку воно біле, як сніг. Але коли хутро не може сховати, тоді захищають зайчика довгі, значно довші, ніж передні, його сильні задні ноги.
Ось такий він полохливий ,всечуючий ,всебачачий заяць.