Якщо очі — дзеркало душі, то мова — душа народу. А хіба може жити будь-який народ без душі, тобто без мови? Історія знає багато прикладів, коли під попелом століть загинув і народ, і його мова. Як приклад, латинська мова, вона "живе" лише в медицині, в збірниках і підручниках, але якому народу служить за рідну? Ніякому!
Поки жива мова в устах народу, до того часу живий i народ. Усе, що люди роблять у світі здійснюється за до мови. Не можна без неї працювати. Вона призначена для того, щоб служити спілкуванню людей.
Мова — це той дар, який дається кожній людині від матері, а народу передасться від покоління до покоління як найдорожчий скарб.
Той, хто не знає свого минулого,
не вартий майбутнього!
Максим Рильський
Що подарувало нам сьогодення? Залежність від грошей, модернізацію суспільства, масову еміграцію за океан… Скільки віків український народ домагався права на відкрите існування?! Ми пройшли через війни, тортури, усілякі «Емські укази», революції, голод… І тепер, коли на дворі XXI століття, ми відлучаємося від свого коріння і орієнтуємося на уніфіковану й стандартизовану «масову культуру». Прикро, що навіть у сільській місцевості, де в побуті й заняттях населення збереглося чимало традиційного, зараз царить урбанізація. Чи не парадокс, що син звичайного хлібороба не вміє працювати на полі, а дочка прясти і вишивати?І де ж поділася та любов до землі, яка раніше давала можливість вижити нашим предкам?
Прикро, що люди забувають духовні традиції, народні звичаї, пісні, одяг…Адже не кожна країна у світі може похвалитися такими скарбами! Не кожна має таку духовну спадщину! Традиційна етнокультурна інформація може зберігатися тільки передаючись від покоління до покоління, несучи в собі коштовний вантаж. Звертання до традицій не означає нехтування можливостей сьогодення. Тільки осмисливши минуле, дізнавшись витоки своєї культури та історії, можна не тільки чіткіше зрозуміти сьогодення, а й правильно обрати шлях розвитку.