-Привіт,Мишко! -Привіт ,Єво! Пам*ятаєш ти мені хотіла розповісти про свій будинок. -Звісно пам*ятаю.З чого почати? -Розкажи все детально,мені дуже цікаво порівняти наші будинки. -Добре,тоді слухай.Я живу у двоповерховому будинку біля річки.На першому поверсі знаходиться кухня,вітальня ,ванна та туалет,а також кімната для гостей На другому поверсі знаходиться спальня моїх батьків,моя кімната,кімната мого брата та сестри,а також кімната для спортивних тренувань.В спортивній кімнаті є декілька тренажерів ,які тато привіз з Польщі.В минулому році ми зробили ремонт,і в будинку стало досить затишно.Є багато картин на стінах,і багато красивих декорацій.Моя мама полюбляє вазони ,тому вони у нас скрізь. Є невеличкий садок за нашим будинком.Мені дуже подобається мій будинок.Ти розкажеш мені щось про свій будинок? -О,ти все чудово розповіла,я немов занурився в чарівну атмосферу твого будинку.Так,звичайно,я розповім тобі.Я живу в одноповерховому будинку в центрі міста.Всі кімнати, ванна і кухня знаходяться на одному поверсі.У мене немає власної кімнати,і тому я змушений жити в кімнаті з сестрою.Моя мама не любить вазонів,а тато полюбляє вироби з дерева,і тому майже все в нашому будинку зроблено з дерева.На стінах немає картин,але є залізні декорації,які виготовляє мій дідусь.У мене є таємниче горище,де я проводив багато часу з друзями в дитинстві,і досліджував таємничі речі.У мене немає садку,але клумби перед моїм будинком вражають своєю красою.Мені подобається мій будинок. -О,твій будинок теж дуже гарний.Я готова слухати про нього вічність,але на жаль мені потрібно йти.Бувай. -Бувай.До зустрічі!
Я обожнюю гуляти в парку недалеко він дому, люблю наодинці дивитися на природу і слухати спів птахів. В такі моменти я відчуваю справжню насолоду! В той день у мене було багато вільного часу, і я вирішила піти в парк. Зелені листочки вже потроху ставали жовтими, червоними, коричнеими - осінь уже почала їх зафарбовувати. З кущів та дере падало листя. Я дуже люблю осінь, бо коли наступає осінь, все міняється, стає різнокольоровим, строкатим. З дитячих майданчиків був чутен сміх, наді мною співали пташки, стрибали білки. Але майже всі скамійки були пусті, лиш на деяких сиділи закохані або діти зі своїми батьками. На одній з таких лавок сиділа літня жінка зовсім одна. З нею не було ні дітей, ні онуків. Я підійшла до неї, у нас зав`язалась бесіда. Вона розповіла мені про своє життя, я про своє. -Коли я була маленька, я з батьками часто ходили у цей парк і милувались пейзажем. Ми годували птахів хлібом, а білок годували горіхами. Зараз вже вони не підїходять до людей так близько. Так, цей парк - чудове місце,-розповідла вона. Після розмови з цією жінкою, я ще часто ходила до цього парку і розмовляла з нею, бо я відчувала всю її самотність.
