Монах Іван Найда увійшов до своєї келії. Необережно він штовхнув стіл, з якого впало щось важке. Це була велика проскура. На ній був напис: «О здравії раба Божого Івана Найди, гетьмана правобережного українського». Слова ці злякали Найду. Хто зробив на проскурі цей страшний напис? Найда, відчувши голод, відкусив шматочок проскури і відчув у роті щось неїстівне. Витягнувши із рота м’якушку, він помітив у ній клаптик паперу. Хвилюючись, руками підніс його до лампадки. Це був шматочок записки. Найда почав обережно розламувати проскуру. Витяг ще клапоть, приклав до того, який уже був у нього. У записці йшлося про скарб, закопаний запорозьким козаком на кручі біля річки Саксаганки. Найда склав записку й сховав. Радість і почуття чогось надзвичайного наповнювали його серце. Найда підійшов до свого ложа, щоб узяти патерицю й чотки та піти до церкви. Він простяг руку, але з криком відсахнувся… Замість чоток на ложі лежали спис і довга низка куль.
Напевно, не можна дати однозначного визначення щастю, так само, як і любові. Найкоротше з них прозвучало в кінофільмі «Доживемо до понеділка»: «щастя — це коли тебе розуміють». Я думаю, уявлення про щастя для кожного різне. Комусь для цього досить наїстися, комусь — зірвати банк, комусь — купити красиву річ, комусь — дістати бажану книгу, комусь — вилікувати хвору тварину і т. д. Усе залежить від матеріального благополуччя і якості моральних цінностей кожного індивідуума. Я можу подивитися у вікно, побачити сонце, почути щебечучих птахів, — і хвилі щастя накочують на мене. Жити і відчувати треба щодня, щоб у кінці життя не сказати: «У мене було сіре і нудне життя! Мені нічого згадати і розповісти». Іноді щастя буває непомітним, воно тихо дрімає в тобі і неголосно співає. Це дивовижні миті, і їх треба уміти вислідити, виявити. З таких крихітних осколочків і складається вітраж нашого життя.
На ній був напис: «О здравії раба Божого Івана Найди, гетьмана
правобережного українського».
Слова ці злякали Найду. Хто зробив на проскурі цей страшний напис?
Найда, відчувши голод, відкусив шматочок проскури і відчув у роті щось неїстівне. Витягнувши із рота м’якушку, він помітив у ній клаптик паперу.
Хвилюючись, руками підніс його до лампадки. Це був шматочок записки. Найда почав обережно розламувати проскуру. Витяг ще клапоть, приклав до того, який уже був у нього. У записці йшлося про скарб, закопаний запорозьким козаком на кручі біля річки Саксаганки. Найда склав записку й сховав. Радість і почуття чогось надзвичайного наповнювали його серце. Найда підійшов до свого ложа, щоб узяти патерицю й чотки та піти до церкви. Він простяг руку, але з криком відсахнувся… Замість чоток на ложі лежали спис і довга низка куль.