Зі свого власного, нехай поки що незначного життєвого досвіду я зрозуміла, що всі люди справді дуже різні. І це не банальна фраза, а правда життя. Кожна людина прагне різного, має свої заповітні мрії, таємні сподівання та бажання. І не так вже легко розібратися в них комусь сторонньому, майже неможливо збагнути людську душу. Часом — навіть свою. Ще складніше з людьми творчими, бо люди з мистецьким талантом, з природним обдаруванням ніби стоять осторонь від загалу, вони не схожі на інших. Свої думки вони висловлюють у своїх творах.
Тарас Шевченко — геніальний поет, який підніс українську літературу на новий рівень, його творчість неможливо переоцінити. Нам ніколи не збагнути всієї духовної величі цієї геніальної людини, тільки з його творів ми можемо дізнатися про його внутрішній світ, сподівання та прагнення.
Однією з вершинних поезій Т. Шевченка є його "Заповіт" — прекрасний емоційний твір, в якому поет виклав свій заповіт нащадкам, тобто і нам з вами. Про що ж він мріяв? Я ще дужче захоплююсь силою духу та красою душі Тараса Шевченка, коли розумію, що більше за власну долю йому боліла доля Батьківщини, така позиція варта того, щоб назвати його національним поетом-проро-ком. Як ми бачимо із "Заповіту", понад усе Шевченко хотів бачити свою країну вільною та незалежною, хотів добробуту і щастя своїм нащадкам, прагнув бачити Україну рівною серед інших світових держав.
Для кожної людини дуже важливо те місце, де вона проводить своє дитинство. Дитинство – це пора, коли все в світі сприймається зовсім не так, як у дорослому житті. Діти навчаються життю по-новому, все, що відбувається в світі навколо них, – це щось цікаве, неймовірне. Саме з цієї причини для дитини весь світ є загадкою, яку той постійно по мірі свого дорослішання розгадує. Першим місцем, де все це у дитини відбувається, є рідна для неї вулиця.
Згадуючи своє дитинство і той вплив, який було справлено на мене рідною вулицею або двором, я відразу можуть виділити декілька найбільш важливих аспектів. По-перше, на вулиці свого дитинства я познайомився зі своїми першими справжніми друзями. Не можна по-справжньому дружити з людиною через Інтернет або ще якось ще заочно, дружити можна лише при особистому знайомстві. Як тільки я вперше вийшов на вулицю, я сам по собі почав з кимось знайомитися і спілкуватися, друзі з’явилися якось мимоволі, самі по собі. Разом з ними ми досліджували рідну вулицю, рідний двір і, незважаючи на те, що наша вулиця абсолютно звичайна і нічим не відрізняється від інших, ми завжди знаходили на ній безліч пригод, величезну кількість цікавих занять. Втім, вулиця подарувала мені не тільки приємні хвилини, але і перше в моєму житті розчарування. Звичайно, все не може бути настільки добрим і прекрасним, як хочеться, іноді в житті бувають проблеми. Я навчився цінувати хороших людей, довіряти їм, але і визначати того, з ким мені не по дорозі. Вулиця – хороший вчитель, вона дозволяє людині дізнатися багато нових людей, розширити коло своїх знайомств і навчити відрізняти хороших, відповідальних людей від негідників.