Що може бути чарівнішим за прекрасну українську мову?ЇЇ чарівна ріка слів,море мелодійних пісень.Це просто казка,яка ллється із вуст,коли ти говориш українською!Мелодійна,чарівна,солов"їна-усе це про неї.Наші пращури полягали в землю,щоб ми знали,що таке рідне слово,рідна мова.Вона,як парость виноградної лози,що тягнеться до ніжного сонечка,яке її зігріває і допомагає зростати.так і мова-їїнеможливо не любити і не шанувати.Адже кожен українець,це маленьке зернятко у великій зв"язці колосів пшениці!Я кохаю свою мову!Я люблюУкраїну!
Мабуть немає людини яка б не замислювалась над питаннями: «Що я хочу від життя?», «Яким я хочу бачити своє життя?» .
І у кожного з нас своя відповідь, і це зовсім недивно. Адже кожен має власні уподобання, особисті нахили і власні плани на майбутнє – а все це разом взяте і складає щоденне життя кожного. Скільки людей – стільки і історій.
Вік підлітків це складний вік – батьки і вчителі наполегливо пропонують вибирати професійні напрями, які стануть основою подальшого професійного, а потім, мабуть, і кар’єрного росту. Мама, бабуся і вся жіноча частина людства вчать, що дівчинка має бути хорошою господинею, бо від неї залежить затишок в оселі.
А друзі-студенти радять відриватися по повній, бо ж ставши студентами будемо більше вчитися і скоріше за все іще й працювати і не завжди зможемо відпочити.
І що цікаво, кожен з них абсолютно правий, і поради правильні, і дуже доречні. Але я особисто замислилась над тим, чи варто так буквально слідувати всім порадам. Я чесно спробувала і зрозуміла, що всіх послухати одночасно – я просто не в змозі. По якомусь часі мені довелося сісти і замислитися, адже поради були зовсім хороші і дуже доречні, проте дуже так би мовити різнопланові.
І ось що я зрозуміла: навіть найкращі поради – – це тільки поради. Я повинна вирішити, які з них слухати, а які може і ні. І ось чому: ЦЕ МОЕ ЖИТТЯ.
Це я буду потім вчитися і я маю вибирати майбутній фах, хай навіть за поради і підтримки, і фінансової також, моїх батьків. Але ж життя моє і я його маю прожити, а не батьки і не друзі. У кожного з порадників є власні справи і що саме головне – власне життя. І чомусь вони вважають його важливим. То, чому я повинна перекладати свою відповідальність на інших. Це звичайно зручно та чи знають вони, чого хочу я. І ще, як я взнаю чого хочу в цьому житті, якщо буду дозволяти вирішувати за мене іншим.
Отож набравшись хоробрості, я вирішила спробувати пояснити чого хочу і яким бачу власне майбутнє. І що цікаво, виявилося: мені просто давали поради, бо думали, що я власне ще не вирішила. Насправді ніхто і не хотів на мене давити, ні батьки, ні друзі – вони давали поради.
Але тепер постало питання, яке знову примусило мене думати: «Яке має бути моє майбутнє?» Поки я ще точно не знаю, але вже думаю про нього, планую його, пробую робити перші кроки.
Це моє життя і я його проживу обов’язково достойно.