Це було одного разу, коли моя мама зранку поїхала в село до бабусі. Я ж, бажаючи, щоб мама по приїзді додому відпочила, вирішив сам приготувати обід. Добре вимивши руки, закотив рукава сорочки, щоб не заважали, підв'язався маминим фартухом. Неслухняний чубчик сховав під хустку, бо мама завжди казала: "Світити волоссям під час обіду не можна".
Спершу я хотів приготувати тільки локшину. Налив у каструлю молока, одразу ж поклав локшину, прикрив посудину, щоб вариво швидше готувалося. Тоді надумав зварити ще й овочевий суп.
Заходився чистити картоплю, порізав її кубиками, розібрав на суцвіття капусту, посік моркву. Тільки-но вкинув усе в каструлю, як чомусь почала підстрибувати на плиті локшина. Раптом з-під кришки вихопилося молоко, зашипіло й почало разом із локшиною. Вибиратися на волю. Не маючи часу шукати якусь ганчірку, я вхопив каструлю голіруч. Скрикнув від болю, кинув її геть, а сам почав розмахувати обпеченою рукою, дмухати на неї. Та ось необережно зачепив іншу посудину — і вже мій суп на підлозі.
Але ж незабаром і мама повинна повернутися!
Тоді я схопив віник, змів усе з підлоги, вимив її. Швиденько налив у чайник
води, поставив на вогонь. .
Аж ось і мама! Я її зустрічаю на порозі кухні — розпашілій, із розкуйовдженим
чубом, у хустці, що з'їхала на самісіньку потилицю. "Мамо, я так на тебе
чекав, ходімо пити чай", — втомлено кажу я.
Ось так скінчилася моя перша спроба приготувати обід.
Моя подруга попросила мене піти з нею на концерт у 7 ранку та я и погодилась . Я встала у 7 ранку вмилася , вділася , причесалась й пішла . Ми зустрілись коло школи та поїхали на концерт. На концерті сцена була дуже гарною та блискучою , на цю сцена прийшла дівчинка дуже мала років 5 . Вона дуже гарно співала . У кінці вона мовила : у кожному серці є своя співуча пір" їнка . Коли я була дома та робила домашне завдання я заміркувалася над цими словами . Я кожен день ходила на уроки вокалу та можу гарно співати . Тепер і в мене є своя співуча пір"їнка.
Дорогий Андрію(або якесь інше ім'я)! Нарешті є можливість поспілкуватись. Так багато запитань і у мене, і у тебе.. Що ж, моя сім'я і надалі проживає у Вінниці, тато займається бізнесом, а мама працює у нього секретаркою . Я уже в 9( чи якому там) класі, оцінки майже відмінні, лише з математикою трішки не вдалось. Зацікавився(лась) гітарою, смаки у музиці не змінились. Можливо піду у коледж, та це тільки вирішується. Хочу вчитись на юриста(допустім). Життя йде до кращого, але з'являються більш дорослі проблеми, які, сподіваюсь, з часом вирішаться. А так у цілому нічого й не змінилось. А ти сам(сама) як?Як навчання?Як батьки, сестра/брат(може відсутні)?Чи знайшов(шла) нових друзів? Які плани? Буду чекати відповіді. Передавай усім вітання. З любов'ю Катя!
Це було одного разу, коли моя мама зранку поїхала в село до бабусі. Я ж, бажаючи, щоб мама по приїзді додому відпочила, вирішив сам приготувати обід. Добре вимивши руки, закотив рукава сорочки, щоб не заважали, підв'язався маминим фартухом. Неслухняний чубчик сховав під хустку, бо мама завжди казала: "Світити волоссям під час обіду не можна".
Спершу я хотів приготувати тільки локшину. Налив у каструлю молока, одразу ж поклав локшину, прикрив посудину, щоб вариво швидше готувалося. Тоді надумав зварити ще й овочевий суп.
Заходився чистити картоплю, порізав її кубиками, розібрав на суцвіття капусту, посік моркву. Тільки-но вкинув усе в каструлю, як чомусь почала підстрибувати на плиті локшина. Раптом з-під кришки вихопилося молоко, зашипіло й почало разом із локшиною. Вибиратися на волю. Не маючи часу шукати якусь ганчірку, я вхопив каструлю голіруч. Скрикнув від болю, кинув її геть, а сам почав розмахувати обпеченою рукою, дмухати на неї. Та ось необережно зачепив іншу посудину — і вже мій суп на підлозі.
Але ж незабаром і мама повинна повернутися!
Тоді я схопив віник, змів усе з підлоги, вимив її. Швиденько налив у чайник
води, поставив на вогонь. .
Аж ось і мама! Я її зустрічаю на порозі кухні — розпашілій, із розкуйовдженим
чубом, у хустці, що з'їхала на самісіньку потилицю. "Мамо, я так на тебе
чекав, ходімо пити чай", — втомлено кажу я.
Ось так скінчилася моя перша спроба приготувати обід.