Я люблю ранок. Це пора, коли немає нікого, окрім мене. Мені належить увесь світ. Я думаю що ранок народжується там, де сходить сонце. Мене захоплює перше його проміння, спів птахів, які зі мною отримують цю надзвичайну насолоду. Саме тому я завжди ходжу милуватись сходом сонця. Ранок – символ початку.
Скоро літо,канікули,спека.Здається,кожен з нас ,бодай раз у житті,складав у своїй голові план ''Як я проведу це літо''.Ось почались довгоочікувані канікули ,а все ,що хочеться робити-байдикувати,а ретельно опрацьований план кудись дівається.В такому випадку,відпочинок і навчання не відрізняються майже нічим,ну хібащо активністю розумової діяльності.Але рано,чи пізно це обридне і ти зловиш себе на думці ''Настав час підняти ледачу дупу і йти на зустріч пригодам!''.І ось літо манить тебе в дорогу,веде бажання чогось нового і ніхто тебе не зупинить ,тільки твоя лінь ,а також зустрічний вітер теж намагався.Захочеться зібрати стару компанію,поїхати туди,куди дивляться очі і рветься душа.Йти без зупинок,бо десь тебе все ж чекають пригоди,чи проблеми,та з обома однаково весело.Тобі байдуже що буде,все ,що ти хочеш-це зробити бодай щось,піддатися зову літа.Дорога і вірний друг під рукою-все ,що потрібно.''Давай в гори?Ні,краще пікнік біля озера влаштуєм.Хоча,ти ж давно хотів спати під чистим небом і цілу ніч гуляти в компанії себе самого?!''-говрить твоє бажання чогось нового.Це ж літо.Ти можеш все.І саме це божевільне літо ,можливо,стане найяскравішим твоїм спогадом.
Мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт "Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?" або "Ким мрієш бути?". У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія - бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив "півнем", високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько - посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, - щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.
Я люблю ранок. Це пора, коли немає нікого, окрім мене. Мені належить увесь світ. Я думаю що ранок народжується там, де сходить сонце. Мене захоплює перше його проміння, спів птахів, які зі мною отримують цю надзвичайну насолоду. Саме тому я завжди ходжу милуватись сходом сонця. Ранок – символ початку.