Одна гривня, сорок гривень, одна тисяча гривень, п'ятнадцять гривень, сімнадцять гривень, сто гривень, п'ятдесят копійок, одна тисяча п'ятсот шістдесят дві гривні, вісім гривень, шістдесят п'ять копійок, одна тисяча сто сімдесят чотири гривні, п'ятсот двадцять гривень, три мільйони п'ятсот шість тисяч сто сімдесят чотири гривні.
Мама дала мені сто гривень на купівлю нової іграшки. У продавчині не було решти з сорока гривень. Моя нова сукня коштувала одну тисячу сто сімдесят чотири гривні.
Я завжди мріяв зробити щось "не по-людські". Ну обікрасти банк чи угнати машину було б занадто, а ось прогуляти урок виявилося якраз доречним. Я і домашнє завдання не вивчив, і з вчителем сперечався на минулому занятті (раптом він ще не забув?) та і, взагалі, математика це не моє. Продзвенів дзвоник, почалася математика, а я тихенько пройшов повз дверей кабінету, і зійшов сходами до виходу. На порозі я спіткнувся, а коли піднявся, обтрусив коліна і підвів очі, то побачив неймовірне. Переді мною стояв високий бородатий чоловік у незвичайному вбранні, схожому на те, що носили давні греки. Він представився Піфагором. Я щось запідозрив. - Ти Піфагор? Я десь чув це ім*я - Так, я відомий давньогрецький математик. Ти думав, що якщо втечеш з уроку, то втечеш від математики?, - відповів новий знайомий. - Я хочу показати тобі, що математика, як і будь-який інший предмет, надзвичайно важливі і необхідні. Тут він взяв мене за руку і ми опинилися у дивному місці. Всі будинки нагадували більше руїни, ніж приміщення для життя. Поле було дивно оброблено: на одній стороні пшениця була скошена, на іншій - ще ні. Орачі мали дивні серпи, які не здатні були нічого скосити, і люди кидали їх від злості. Одяг був якийсь тісний, весь у латках, і нагадував костюми, які шила маленька дівчнка. - Чого тут все так дивно?, -запитав я - Це місто, де люди не вчили математику. Вони не змогли побудувати правильні будинки, наледним чином обробити поле і пошити зручний одяг. Ходім далі. І ми увійшли до одного з цих будинків. Раптом почувся страшний гуркіт і мій товариш закричав: -Тікаймо, це обвал! Тут так часто буває! Я вибіг, але опинився не в тому місці, а вже стояв біля дверей кабінету математики. Я постукав -Вибачте, можна зайти?...
Я нещодавно приїхав до бабусі,я мало кого знав в цьому селі.І ось одного разу сказала мені бабусі сходити до її знайомої забрати хліб.йду я по дорозі,на зустріч шла незнайома мені дівчинка вона посміхалися так відкрито неначе від самої душі ,від самого серця.Її погляд здавався щирим і справжнім,вона привіталась зі мною.Я зрозумів від разу що в моєму місті мало таких відкритих,щирих людей.Ось прийшов я до тітки Марії,вона зустріла мене гостинно,неначе я прийшов до давньої мені знайомої,я побачив що в них є на задньому дворі сад,там багато дерев ,і вирішив туди сходити.Там так дзвінко і мелодійно співали солов'ї та різні птахи.Ось я зайшов до хатиКінец не знаю
Одна гривня, сорок гривень, одна тисяча гривень, п'ятнадцять гривень, сімнадцять гривень, сто гривень, п'ятдесят копійок, одна тисяча п'ятсот шістдесят дві гривні, вісім гривень, шістдесят п'ять копійок, одна тисяча сто сімдесят чотири гривні, п'ятсот двадцять гривень, три мільйони п'ятсот шість тисяч сто сімдесят чотири гривні.
Мама дала мені сто гривень на купівлю нової іграшки. У продавчині не було решти з сорока гривень. Моя нова сукня коштувала одну тисячу сто сімдесят чотири гривні.
Объяснение: