- доброго дня!
- доброго дня! за якою книжкою ти до нас завітала? - лагідно запитала мене бібліотекар.
- я хочу прочитати повість пауля маара "машина для здійснення бажань".
- дуже добре. зверни увагу, що книги на стелажах розміщені у алфавітному порядку прізвищ авторів, а тому підійди до стелажів з буквою "м".
- дякую за .
- бачу, що ти знайшла те, що шукала.
- так.
- давай я запишу відомості про цю книгу у твій формуляр, - запропонувала мені бібліотекар.
- будь ласка, - відповіла я. і протягнула їй книгу.
- цих книг у нас всього 8, а охочих їх прочитати багато. тому буду рада бачити тебе через два тижні. маю надію, що цього часу тобі достатньо, щоб прочитати цю пригодницьку повість, - мовила бібліотекар, повертаючи книгу.
- звичайно, що так. до побачення!
- бувай. всього тобі найкращого!
Колись дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем’я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї. Рибалили. Полювали. Розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості й любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.
Багато років тому цей народ образив добру фею – Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.
Оніміле плем’я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш. У тому племені, по сусідству, жила дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів. Щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.
Бачачи, як тяжко горює їх народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів. Хлопчик подумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова – добре. А дві – краще. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їх прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитися через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.
Чи довго шукали фею діти, чи ні, того ніхто не знає. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівливих, запашних різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла мову людям.
З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем’я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів… і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.
Парламент Сполученого Королівства
Вибач якщо не правильно