У нас у хаті небагато дівчаток. Тільки Оксана, та Юля, та Марина, та Христя, та Катря, та Оля, та Ліна. Порахуйте, скільки їх?Мама каже:- Оксанко, замети хату!- Добре, - озивається Оксана, та тільки мама за двері - кричить меншій Христі. А та - на Юльку перекладає, щоб вона цю роботу виконала. А Юля і не думає працювати, пригадує, як місяць тому підмітала. На Катрусю меншу киває. Та й Катруся не поспішає мамі допомагати. Про семирічну Олю згадала, мовляв, якщо та ніколи за віник не береться, то їй, старшій, і зовсім негоже працювати. Оля на старших сестер дивиться, та й собі від віника відвертається, на п'ятирічну Ліну поглядає: «То й що, що маленька. Нехай привчається, а то виросте за сестриними спинами та не буде знати, як мамі допомагати!». А Ліна не стала відмовлятися, віник взяла та як почала підмітати! Кушпелу таку збила, що і в хаті нічого не видно. Зайшла мама. Схопилася за серце: - Лишенько моє, лишенько! Правду кажуть люди: де сім господинь, там хата неметена!
Ми всім класом розмовляли по нашого класного керівника. В кожного учня прозвучала своя думка. Ось думка поганого учня: наша класна керівничка мене ненавидить. Ставить одні двійки, а в кінці тижня незадовільну поведінку. А ось класний керівник очима хорошої учениці: наша класна керівниця дуже добра. Вона всіх любить, і нікого ненавидить.Просто коли учень погано навчається, авжеш йому будуть двійки, і коли погано поводиться буде погана поведінка. У кожного учня був свій погляд на класного керівника.
