Ранок Добрий,хоча для когось він добрий, а для когось ні.
В мене до вас князю є питання, а також обурення. Ну по-перше як ви можите змусити людей ніколи не посміхатися? Це ж не справидливо та неможливо. Чому б вам не стати гідним правителем? як би задумувалися про інших, вас би не спідкала така жахлива доля.
Чи про інтереси інших ви не чули? запам'ятайте кожен має право аби помсміхатися або сумувати. Знаючи це правило ви би смогли правити в своєму королівсті і до вас не було б притензій.
На жаль, це для вас поки що уж дуже важко. Плаксію, ви краще подумайте про свою поведінку та зробіть висновки.
У мене все
Объяснение:
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.