ответ:
- привіт, марусю! куди ти поспішаєш?
- привіт, світлано! я йду на зустріч з одним хлопчиком, з яким познайомилась в інтернеті.
- марусю, так не можна робити!
- чого?
- та це ж зовсім незнайома людина. ти ж не знаєш, хто сидить по той бік монітору. можливо, це заманив тебе у пастку злочинець.
- ой, як страшно! я навіть не додумалась. тоді я нікуди не піду.
- правильно. ти хоч свою адресу не повідомляла або якісь інші особисті дані?
- ні, слава богу. ми розмовляли телефоном. тому я й повірила.
- треба знати певні правила спілкування телефоном і в інтернеті із незнайомцями. нікому не можна довіряти та необхідно дбати про свою безпеку. в режимі онлайн так багато шахраїв та злочинців.
- і тобі, подружко. може пройдемося?
- підемо!
Жив на світі іменник. Він був дуже гарний, до людям називати речі своїми іменами. Усі любили іменник та поважали його за цю службу, але іноді він почував себе в реченнях дуже самотньо. Частіше всього сумував іменник тоді, коли ним користувалися маленькі діти, що не знали ще досить слів, аби складати великі речення. Тоді він кликав на до свого друга — прикметника. Коли прикметник приходив, то речення ураз ставало цікавішим та гарнішим. Іграшки ставали не просто іграшками, а цікавими. Дівчатка не просто дівчатками, а красивими. Вони допомагають одне одному постійно.