Прикметник перейшов в іменник у реченні а Бердянськ ацето та краще від панського злота в кожній ворота для бідного чоловіка зачинені В бідний під але багато його проб'є г на бідного Макара ніс шишки летять
Степовий орел – горда , красива , велична птиця. Він схожий на беркута , але дрібніші . Птах любить відкриті простори , живе в степах і напівпустелях . Виглядаючи здобич , орел високо ширяє в повітрі , злегка зігнувши крила. Зірковим поглядом він зауважує найменший рух на землі. Якщо з’явиться що-небудь їстівне , орел складає крила і пікірує вниз. Лише біля самої землі розкриває крила і вистачає жертву кігтями. Правда , трапляється йому і промахнутися . Зате , коли він чекає ховраха біля нори , обід йому забезпечений. Хитра птах сідає недалеко від входу і завмирає , немов камінь. Бідному звірку і невтямки , що варто йому висунутися з нори , як камінь миттєво оживе . Іноді орел бігом доганяє свою жертву , проявляючи воістину спринтерські здібності. Полює він і на менш великих гризунів , на птахів , змій , ящірок. Але своїх пташенят по можливості годує ховрахами . Орлята жадібно ковтають смачне м’ясо , сидячи у великому гнізді , розташованому прямо на землі , на скелях , а то й на стозі сіна.
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження - духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття - завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб. Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники. Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба. Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб. Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». 1 дійсно, без хліба не буває смачною иайвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина. Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.
