Докія з дитинства не знала батьківської любові та турботи. Тільки й могла, що співати тужливих пісень, яких знала багато.
Була вона сумною та мовчазною дівчинкою. Минули роки, і вона виросла. Однак її життя не змінилося. П"яниця-батько її зневажав, а мачуха била. Подруг вона не мала.
Журба гнітила Докію, ця журба зробила лагідним вираз її обличчя. Її мучила думка, невже вона гірша за інших, що її так мучать? Вона не розуміла, що сама була винна, колись відіпхнувши від себе Христю, що підійшла до неї колись на вулиці. Вона й не могла цього зрозуміти, бо сама зазнала багато кривди від людей від самого дитинства. Вона терпіла, бо нічим не могла собі зарадити, і тоді в її серці прокинулась журба, сум, що не давав їй спокою ні вдень ні вночі.
Проте її серце не було злим, воно вміло любити і розуміти чуже горе. Вона не дівувала так, як дівують інші дівчата.
2.б) Дід, подумавши, каже: "Людині так мало відведено часу,щоб готуватися до життя."
3.а)"Клопіт маю,Василю,-довірливо каже Мирослав Яремович розгубленному студентові.-Підводять мене земляки".
4.г) Хлопець схвильовано повторював: "Я ні в чому не виний!"
5.в)Жінка відповіла,що її зустічатиме в києві син
б)Мати сказала,що я швидко приготую вам обід; ( Мати сказала, що швидко приготує нам обід )
г)На думку О.Гончара,головне завдання письменника-" відкривати в людських душах джерела чисті і здорові"
в)А в селі чути новіну:"Гнат повернувся"