В наш час багато чого змінилось.Люди стали несправедливими, в якісь мірі жорстокі.Вони хамлять , кидають папірці куди не треба , таким чином забруднюючи природу.Я думаю під цими жорстокими масками , скривається добра , вихована людина.Якщо замислитись над нашим майбутнім , і над майбутнім нашого міста можна сказати що воно не буде таке добре. Нам потрібно змінитись , поки не пізно. Ось давайте зараз повернемося в минуле.Якими ми були милими дітками ,як ми вибігали на двір бавлючись з іншими дітьми. Все було набагато краще , ніж зараз.А що зараз? Ми сидимо в соціальних мережах по 3-4 години , не допомагаючи свої рідним.Я думаю наше майбутнє , дійсно залежить від нас .
У славному місті Дніпрі (яке нещодавно називалося Дніпропетровськом), на Монастирському острові (який раніше був Комсомольським) височить пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку - нашому великому Кобзареві. Поет стоїть на високому постаменті і нібито дивиться на води могутнього Дніпра, тримаючи у руці свиток з поезіями.
Цей пам'ятник є найбільшим пам'ятником Шевченку не тільки в Україні, але й у світі. Висота статуї сягає 8 метрів 30 сантиметрів, а вага її аж 55 тон. Встановлений у 1959 році, пам'ятник кілька років тому був реконструйований. На постаменті є напис: "І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній новій, не забудьте пом'янути незлим тихим словом. Т. Г. Шевченко".
Розташований цей монумент у дуже гарному місці. Монастирський острів є улюбленим місцем відпочинку городян, тому тут завжди багато людей, особливо у вихідні. На невеличкій площі, що оточує пам'ятник, завжди людно. Граються дітлахи, на лавах сидять бабусі та матері з візочками. Тут часто призначають побачення. За традицією сюди приходять фотографуватися молодята. Якби пам'ятник Шевченку міг це бачити, він, напевно, був би задоволений.
Родюча земля, безмежне небо, теплий день.