Як краса врятувала берізку Одного разу посадили великий новий ліс: дуби, липи, берест. Росли саджанці повільно, а бур'яни між ними - швидко. Не давали вони маленьким деревцям вирости, піднятися. Не знали люди, як бур'янів позбутися. От і старший лісник порадив посадити поміж дерев берізки. Вони, мовляв, ростуть швидко і знищать бур'яни, бо залишать їх без сонця. Так і зробили. Через кілька років підросли берізки, знищили геть усі бур'яни, але й іншим деревам не давали росту, заступали їм сонце. Вирішили зрубати берізки. Був ясний, сонячний вересневий день. Послали бригаду лісорубів. Берізки з білими стовбурами, золотистими листочками на тлі яскраво-синього неба були такими гарними! Зупинились лісоруби, завмерли від краси. Не піднялась рука з сокирою вчинити розправу над деревами. Розміркували, що можна інші деревця пересадити на окремі ділянки. І досі росте білокорий березовий гай, даруючи людям насолоду. Гарна береза, та все ж наймальовничіша вона восени, коли кожен її листочок виблискує, наче виграє на сонці. Недаремно ж кажуть "золота береза".
Щастя.. . У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра.. . Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків". Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні! Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити.. . Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
Як краса врятувала берізку Одного разу посадили великий новий ліс: дуби, липи, берест. Росли саджанці повільно, а бур'яни між ними - швидко. Не давали вони маленьким деревцям вирости, піднятися. Не знали люди, як бур'янів позбутися. От і старший лісник порадив посадити поміж дерев берізки. Вони, мовляв, ростуть швидко і знищать бур'яни, бо залишать їх без сонця. Так і зробили. Через кілька років підросли берізки, знищили геть усі бур'яни, але й іншим деревам не давали росту, заступали їм сонце. Вирішили зрубати берізки. Був ясний, сонячний вересневий день. Послали бригаду лісорубів. Берізки з білими стовбурами, золотистими листочками на тлі яскраво-синього неба були такими гарними! Зупинились лісоруби, завмерли від краси. Не піднялась рука з сокирою вчинити розправу над деревами. Розміркували, що можна інші деревця пересадити на окремі ділянки. І досі росте білокорий березовий гай, даруючи людям насолоду. Гарна береза, та все ж наймальовничіша вона восени, коли кожен її листочок виблискує, наче виграє на сонці. Недаремно ж кажуть "золота береза".
Объяснение: