Відгомін минулого. Сторінки української міфології Ця культурна спадщина нашого народу сьогодні мало досліджена. А це ж було для наших пращурів віруванням, так само, як ми віримо в Ісуса Христа. Тільки з чиєїсь легкої руки це нині назвали міфологією. Це був б життя наших предків б гармонійного поєднання й ототожнення себе з природою. Давні українці мали свій Олімп, природа для них була живою, вони вірили в її чарівну силу. Крім головних божеств: Сварога, Дажбога, Перуна, Велеса, Ярила, Купала, вони поклонялися Сонцю, Місяцеві, зіркам, а також усім явищам природи: блискавці, морозу, вітру, вогню, воді тощо. У родинному колі особливими почестями була наділена Берегиня — найдавніша богиня добра й захисту людини від усякого зла. З часом Берегиня стає «хатньою» богинею. Вона захищає оселю, усю родину, малих дітей від хвороб, лиха, лютого звіра, смерті тощо. Зображалась або вишивалась Берегиня на білих рушниках, що вивішувалися над вікнами й дверима, і мала захищати домівку від чорних сил. Образ Берегині вишивався на одязі, вирізьблювався на віконницях, ґанку. Невеликі зображення Берегині з глини або міді носили на грудях. Традиційне зображення Берегині — символічна постать жінки із застережливо піднятими руками. Її образ з 14 століття входить до українського народно-прикладного мистецтва й дійшов до наших днів. Про це нагадує, зокрема, Київська Оранта із піднятими руками, ніби стоїть на захисті всієї землі української.
Щоб ми робили, якбі не мали підтримки рідних? Якби не мали місця на землі, куди моглі б прийті в будь який час и пригорнутись до найріднішої в світі людини? Ми б просто втратили себе. Людина, яка не мае в душі любові - бідна. І навіть маючи весь достаток світу, не можна купити головного - ЛЮБОВІ.Згадаймо, скільки прикладів в літературі - бідні, голодуючі, але такі щасливі люди... І все тому, що вони багаті душею, сповнені любові до близьких. А маючи таку підтримку не страшні ніякі негаразди. Вот как-то так, по бреду набросала
Ця культурна спадщина нашого народу сьогодні мало досліджена. А це ж було для наших пращурів віруванням, так само, як ми віримо в Ісуса Христа. Тільки з чиєїсь легкої руки це нині назвали міфологією. Це був б життя наших предків б гармонійного поєднання й ототожнення себе з природою. Давні українці мали свій Олімп, природа для них була живою, вони вірили в її чарівну силу. Крім головних божеств: Сварога, Дажбога, Перуна, Велеса, Ярила, Купала, вони поклонялися Сонцю, Місяцеві, зіркам, а також усім явищам природи: блискавці, морозу, вітру, вогню, воді тощо.
У родинному колі особливими почестями була наділена Берегиня — найдавніша богиня добра й захисту людини від усякого зла. З часом Берегиня стає «хатньою» богинею. Вона захищає оселю, усю родину, малих дітей від хвороб, лиха, лютого звіра, смерті тощо. Зображалась або вишивалась Берегиня на білих рушниках, що вивішувалися над вікнами й дверима, і мала захищати домівку від чорних сил. Образ Берегині вишивався на одязі, вирізьблювався на віконницях, ґанку. Невеликі зображення Берегині з глини або міді носили на грудях. Традиційне зображення Берегині — символічна постать жінки із застережливо піднятими руками. Її образ з 14 століття входить до українського народно-прикладного мистецтва й дійшов до наших днів. Про це нагадує, зокрема, Київська Оранта із піднятими руками, ніби стоїть на захисті всієї землі української.