Я вважаю, що людина — це соціальна істота, а тому вона не може залишатись довго одна. Їй потрібне спілкування. Хоча багато хто думає, що саме одинокість дає особистості пізнати себе, проаналізувати життя, дати оцінку своїм вчинкам. По-перше, коли ми залишаємось самі, то даємо волю нашим думкам, а також знаходимо час на спілкування з Богом. Яскравим, прикладом цього є розповідь з Святого Письма про Ісуса, який довгих 40 днів перебував у пустелі. Христос, не зважаючи на спокуси диявола, зміг проаналізувати свою сутність та з Божою поміччю вірно витримав у службі Небесному Творцеві. По-друге, вони заперечують думку, що тільки оточення може дати об*єктивну оцінку людині, її діям та вчинкам. Впевнений, що розмови за спиною є лише неприємними здогатками. Не можу не згадати про випадок, що нещодавно трапився зі мною цього року, обдумуючи вибір майбутньої професії священства, я вперше завагався, чи справді обрав свій шлях. Коли сумніви ставали все більшими, я зачинив двері кімнати та підняв голову до ікони я зрозумів, що я на своїй дорозі. В самотності ми відкриваємо двері у які раніше не заходили. Про існування яких раніше навіть не здогадувалися. На самоті ми справжні, не притворні, без масок. Це дорогого коштує — побути на самоті. Тому ці моменти потрібно цінувати і використовувати цей час із користю. Займатися самореалізацією, самовдосконаленням, пошуком себе. В цей час можна бути повністю чесним із собою і таким чином розібратися у собі.
Скласти твір на тему "Наскільки людині варто дослухатися до думки оточення" пропоную так: Кожен з нас, безумовно, залежить від думки соціуму. Декому важливо, як він виглядає. Дехто хоче не бути білою вороною у власних висловлюваннях. А дехто не може ступити й кроку, не порадившись з оточенням. Звичайно, звертати увагу на людей, що є біля тебе - важливо. Адже інколи вони можуть до порадою та словом. До того ж, часто люди, яким важлива думка соціуму, є совісними. А мати совість дуже важливо. Проте, залежати від думки оточуючих не варто. Адже виконуючи те, що диктує тобі оточення, ти можеш стати маріонеткою в чужих руках. Людям подобається керувати та бути лідерами. До того ж, людина, яка звикла робити все за чужими правилами, поступово втрачає власну думку, та й своє "я". Вона стає зовсім не самостійною, їй легше перекласти свої обов'язки на інших. Це не правильно. Я вважаю, що у всьому має бути золота середина. Варто дослухатися порад інших, але робити так, як шепоче власне серденько. Не губімо своє "я", будьмо собою!
Я вважаю, що людина — це соціальна істота, а тому вона не може залишатись довго одна. Їй потрібне спілкування. Хоча багато хто думає, що саме одинокість дає особистості пізнати себе, проаналізувати життя, дати оцінку своїм вчинкам. По-перше, коли ми залишаємось самі, то даємо волю нашим думкам, а також знаходимо час на спілкування з Богом. Яскравим, прикладом цього є розповідь з Святого Письма про Ісуса, який довгих 40 днів перебував у пустелі. Христос, не зважаючи на спокуси диявола, зміг проаналізувати свою сутність та з Божою поміччю вірно витримав у службі Небесному Творцеві. По-друге, вони заперечують думку, що тільки оточення може дати об*єктивну оцінку людині, її діям та вчинкам. Впевнений, що розмови за спиною є лише неприємними здогатками. Не можу не згадати про випадок, що нещодавно трапився зі мною цього року, обдумуючи вибір майбутньої професії священства, я вперше завагався, чи справді обрав свій шлях. Коли сумніви ставали все більшими, я зачинив двері кімнати та підняв голову до ікони я зрозумів, що я на своїй дорозі. В самотності ми відкриваємо двері у які раніше не заходили. Про існування яких раніше навіть не здогадувалися. На самоті ми справжні, не притворні, без масок. Це дорогого коштує — побути на самоті. Тому ці моменти потрібно цінувати і використовувати цей час із користю. Займатися самореалізацією, самовдосконаленням, пошуком себе. В цей час можна бути повністю чесним із собою і таким чином розібратися у собі.