Людина народжується не просто для того, щоб їсти і пити. Людина народжується, щоб творити добро і жити заради того, щоб зробити життя своїх нащадків кращим і щасливішим. Тому проблема добра хвилювала і хвилює наших співвітчизників, які завжди напружено шукають рішення цього вічного питання.
А чи замислювався хтось над таким запитанням: «Як часто ми робимо добрі, нехай маленькі, але інколи дуже потрібні справи?». Більшості з нас, я впевнений, навіть на хвилину в голову не закрадалася така думка, або ж швидко губилася. Не кожна людина прагне жити по правді, глибоко вірячи в добро, справедливість і чесність. Але мені щиро хотілося б, щоб на Землі панував мир і доброта. Якби кожен з нас здійснював хоча б одну добру справу в день, наше життя здавалося б все більш і більш світлим.
Розмірковуючи над такими філософськими питаннями, я мимоволі згадую випадок, як одного разу мені довелося до мамі, і в той момент моя до виявилася незамінною. У мене на душі стає радісно і ясно, коли я бачу і усвідомлюю, що моя праця не пропала даром. Отже, що ж такого доброго я зробив? Можливо, я не зробив нічого глобального, не зрушив гори і не врятував весь світ. Мені здається, робити добрі вчинки в ім’я всього людства, а не для когось конкретного — це марна трата часу. Якщо робити гарну справу, то краще для реальної особистості. І, найголовніше, ніколи не потрібно чекати чогось від інших, подяк, або ще гірше — робити добро з корисливих спонукань. У цьому випадку всі справи будуть називатися не добром, а розрахунком!
Щастя.. . У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра.. . Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків". Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні! Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити.. . Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…
Людина народжується не просто для того, щоб їсти і пити. Людина народжується, щоб творити добро і жити заради того, щоб зробити життя своїх нащадків кращим і щасливішим. Тому проблема добра хвилювала і хвилює наших співвітчизників, які завжди напружено шукають рішення цього вічного питання.
А чи замислювався хтось над таким запитанням: «Як часто ми робимо добрі, нехай маленькі, але інколи дуже потрібні справи?». Більшості з нас, я впевнений, навіть на хвилину в голову не закрадалася така думка, або ж швидко губилася. Не кожна людина прагне жити по правді, глибоко вірячи в добро, справедливість і чесність. Але мені щиро хотілося б, щоб на Землі панував мир і доброта. Якби кожен з нас здійснював хоча б одну добру справу в день, наше життя здавалося б все більш і більш світлим.
Розмірковуючи над такими філософськими питаннями, я мимоволі згадую випадок, як одного разу мені довелося до мамі, і в той момент моя до виявилася незамінною. У мене на душі стає радісно і ясно, коли я бачу і усвідомлюю, що моя праця не пропала даром. Отже, що ж такого доброго я зробив? Можливо, я не зробив нічого глобального, не зрушив гори і не врятував весь світ. Мені здається, робити добрі вчинки в ім’я всього людства, а не для когось конкретного — це марна трата часу. Якщо робити гарну справу, то краще для реальної особистості. І, найголовніше, ніколи не потрібно чекати чогось від інших, подяк, або ще гірше — робити добро з корисливих спонукань. У цьому випадку всі справи будуть називатися не добром, а розрахунком!