Я дуже люблю свою матусю. Її любов для мене тепліша за сонце, тому що вона ніжить мене своїми промінчиками материнської любові і дарує гарний настрій щодня.
Моя мама дуже розумна жінка. Вона багато читає і завжди допомагає корисними порадами. У неї довге хвилясте волосся світло русявого кольору і великі очі. Іноді мені здається що в них можно побачити неосяжний Всесвіт... Врода моєї мами не підлягає сумніву. Вона ніби зійшла з якоїсь картини: такі тонкі і витончені у неї риси обличчя. Мама має пухкі рожеві уста і маленький носик, що робить її лице дитячим. Матуся любить вдягати легкі сукні і невисокі підбори. Мені дуже подобаються її вбрання, тому що воно завжди невимушене і зручне. Та що ця краса важить порівняно з внутрішнім світом мами? Вона наче мій янгол охоронець, така турботлива і смілива. Її милосердність слугує для мене ідеалом, а доброта і щирість справжніми джерелами духовної втіхи.
Отже, найближча до серця людина у світі - це, безперечно, мама. У кожної людини вона асоціюється з різними почуттями, але найголовніше це її любов, за яку ми маємо дякувати нашим матусям щодня.
Дуже швидка зміна клімату спричиняє біль і страждання нашій планеті. А хто в цьому винен? Так, діяльність людини, її примхи.
Зміна погоди торкнулася кожну частину нашої землі. Там, де повинно бути холодно, тепліше ніж там де повинно бути спекотно. Це спричиняє велику смертність різних видів тварин, згорання лісів та всихання річок. Але діяльність людини й на цьому не закінчується: велика кількість будинків, доріг збудовані біля річок та озер, які, нажаль, скриті від очей асфальтною дорогою.
Це сталося й з нашою річкою Либідь. Стародавня річка про яку ходять легенди зараз тече під нашими ногами. Брудна, засмучена й нещасна. Таких як вона мільйони, але в пам'яті вони залишаються могутніми руслами без яких людина не змогла жити.
Бережіть природу: річки, озера, ліси. Без них - ми станемо на крок ближче до смерті.