Адміністративнотериторіальний поділ земель Нової (Підпільненської) Січі. Нова (Підпільненська) Січ проіснувала сорок один рік (1734—1775). Навколо Січі розташовувалися Землі (Вольності) Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративнотериторіальні округи — паланки. У 30—40-х рр. XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти, пізніше їхня кількість зросла до восьми — Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орельська, Самарська, Кальміуська. Прогноївська.Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу.Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона і мала звітувати. Вища військова або кошова старшина обиралась один раз на рік на загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині ХVІІІ ст. роль січових рад зменшилась, натомість посилилось значення старшини.До складу запорозьких козаків, як і раніше, приймали всіх, хто шукав порятунку від покріпачення або інших соціальних негараздів. У 60-х рр. ХVІІІ ст. населення Запорожжя налічувало 100 тис. козаків.Земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожен козак, який мав певне майно і був спроможний вести власне господарство, міг отримати її від коша у власність і засновувати власний зимівник (хутір). Свій зимівник козак міг продати, віддати в заставу, подарувати тощо. Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала звичай збирати з шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.
Як співає весна. Найвеселіший місяць — травень. На різні голоси славлять весну дрозди, коноплянки, щиглики. А он здалеку озвалася іволга, десь закувала зозуля. Та найгучніший голос у соловейка. Його чути і в садах, і в гаях, і в парках. Дрозди прекрасно співають, на зиму відлітають на південь великими зграями. Коноплянки навесні прилітають рано, у березні — перший половині квітня, в"ють гнізда у чагарниках. Їхня пісня складна й мелодійна. Щиглики поїдаютьє комах-шкідників, насіння смітних трав. Пісня — дзвінкі трелі. Щигликів часто тримають в клітках. Іволга лякливий птах, який живе, ховаючись у кронах дерев. Пісня самця іволги нагадує звуки флейти. Зозулі своїх гнізд не будують і яєць не насиджують. За їх піснями люди рахують, скільки їм залишилося жити. Соловейко — один з українських народних символів. Людину, яка гарно співає, часто порівнюють з соловейком.
