Край моря, сонце золотить, укритілісом гори. Чудово блищало небо, засіяне зорями. У саду стояв чималий будинок, укритий шифером, оздоблений орнаментом. Вечір був м який, теплий, густо настоянний на степових пахощах. Покинута людьми на довгі дні, дорога помирає в бур яні. Степ, оповитий тишею, дихав пахощами росяних трав. Вітром збите, котиться вересневе листя. Біля хати сіріли скопані грядки, від воріт до порога вела стежечка. Крива, похилена хатинка, з чорною стріхою і білими стінами,стояла поміж закинутих, із забитими вікнами осель. Маю надію, що до правильно)
Кілька років тому батько приніс додому щось маленьке, і потужне, це кошеня. Подивитися на нового члена сім'ї поспішили бабуся, матуся, молодша сестра. Всі вони почали клопотати про створення умов для цього переляканого живої істоти. Бабуся пожертвувала під підстилку свою маленьку подушечку, мати налила в блюдце молока, сестричка почала підбирати іграшки для кошеняти. Всім була робота. Згодом Васька (так назвали ми кота) вже гордо походжав по кімнаті, знайомлячись з новим житлом. Його сіре хутро з темними смужками на спині і на кінчиках вух переливалося в світлі лампи. Зелені круглі очі з подивом зупинялися на тому чи іншому предметі. І до всього треба було торкнутися кошеняті лапкою з гострими кігтями. Батько з посмішкою кинув на адресу тварин: «Нащадок нубійського кота». Виявляється, що в старовинному Єгипті кішки користувалася неабияким пошаною. П'ять тисяч років тому єгипетські фараони вивозили з Нубії - однієї з найдавніших країн Африки - котів. Поступово цих тварин стали обожнювати. За образу котів навіть могли стратити людину. З Єгипту нубійський кіт потрапив в Південно-Східну Азію, Південну Європу, Індію. Зустрівшись тут з лісовим диким котом, нубійський дав потомство, яке стало предками всіх сучасних свійських котів. Васька став уже дорослим. Він відчуває нашу любов і доброту, даруючи радість спілкування.
Край моря, сонце золотить, укритілісом гори. Чудово блищало небо, засіяне зорями. У саду стояв чималий будинок, укритий шифером, оздоблений орнаментом. Вечір був м який, теплий, густо настоянний на степових пахощах. Покинута людьми на довгі дні, дорога помирає в бур яні. Степ, оповитий тишею, дихав пахощами росяних трав. Вітром збите, котиться вересневе листя. Біля хати сіріли скопані грядки, від воріт до порога вела стежечка. Крива, похилена хатинка, з чорною стріхою і білими стінами,стояла поміж закинутих, із забитими вікнами осель. Маю надію, що до правильно)