З дитинства мама і тато вчать мене робити хороші, добрі справи. Ці гарні вчинки повинні приносити користь не тільки мені самому, але іншим теж.
Одного разу я зробив особливий вчинок, який тепер згадую з гордістю. Тоді я зустрів навпроти супермаркету маленьку дівчинку чотирьох років. Вона стояла біля пішохідного переходу та плакала. Я запитав її, в чому справа. Вона відповіла, що хоче додому, але боїться перейти дорогу. Я здивувався, чому вона ходить сама. Виявилося, що вона загубила маму у великому магазині.
Я поміркував та здогадався, що мама має бути всередині супермаркету. А дівчинка хотіла бігти додому, вона сказала, що живе десь у багатоповерхових будинках через дорогу. Мала чомусь думала, що мама знайдеться вдома. Але дівчинка навіть не знала своєї адреси! Я не дозволив їй переходити дорогу, бо вона загубилася б остаточно.
Я повів малу назад у магазин та хотів просити охоронця до Але тільки ми зайшли, як до нас підбігла жінка. Виявляється, весь цей час вона шукала доньку в «лабіринті» супермаркету. Вона так щиро мені дякувала!
Я подумав: добре, що я не пройшов повз дівчинку, коли вона збиралася переходити вулицю. І добре, що я не став їй «допомагати», а подумав своєю головою. Так мені вдалося зробити справжій гарний вчинок.
Д
Объяснение:
Просто так