Виділений член речення не відокремлюється у реченні ( розділові знаки пропущено ) : А. Краще вмерти СТОЯЧИ ніж жити на колінах. Б. Я йшов швидко НЕ ДИВЛЯЧИСЬ собі під ноги. В. І ми ЖАРТУЮЧИ погнали чужі ягнята до води.
Добрі вчинки… Чи задумувались ми коли-небудь,як часто ми творимо добро для інших? Насправді щоб робити добро не обов”язково допомагати великими коштами дитячим будинкам чи лікарням(хоча це також хороша ідея,на жаль не всім під силу). Багатьом відома приказка: хочеш змінити світ – почни з себе. От в цьому випадку якраз дуже доречно до неї дослухатись. Якщо кожен з нас почав би робити,хоч і маленькі,зате добрі, справи, то міг би підмітити, що люди навколо привітні і дедалі частіше посміхаються.А інколи буває й таке,що ідеї добрих справ самі знаходять тебе. Так сталося зі мною цього літа. Цей випадок запам”ятався мені надовго. Гарячого серпневого дня я сиділа на лавці біля Ратуші. Навколо була маса людей, всі кудись спішили, а я спокійно насолоджувалась читанням у затінку. Аж тут до мене підсіла жіночка в літах, привіталась до мене і попросила до потребувала вона не грошей. Вона попросила переписати їй листа. Я щиро здивувалася, але пані пояснила,що дуже погано бачить, та й писати не дуже вміє, тому потребує моїх “молодих очей”. Поки я переписувала текст,вона розповіла свою історію: про її,ще малої,пригоди з сестрою, про те,як вона в роки війни допомагала повстанцям(я так зрозуміла,що пам”ять в неї хороша); про те,як її в селі пограбували і ледь не вбили; про те,як вона з до подруги написала цього листа,який треба було ще раз переписати,але не було змоги це зробити. Вислухавши її мені стало якось не по собі. Насамперед тому, що навряд чи депутат міської ради,до якого вона хотіла звернутись, захоче і зможе їй до Але тим не менше,було зовсім нескладно до людині,якій це було потрібно. Кожен твій вчинок буде відповідно оцінений десь там…Цьому доказ те,що перед тим,як іти, пані забрала листа і сказала “Я буду молитись за тебе”… Після того на душі стало тепло
- Привіт! Над чим замислився? -Привіт! Та ось, міркую, як краще твір написати. - О! Тобі теж задали твір "Чи завжди треба казати правду"? - Так. Ти як, вже написав? - Написав. Знаєш, у мене виходить, що не завжди. Наприклад, нещодавно мене спитала моя тітка, чи пасує їй сукня. Я сказав"так", хоча мені і не подобалося. Як ти вважаєш, може, треба було сказати "ні"? - Я вважаю, що ти правильно відповів. Ну, зіпсував би ти їй настрій, і що? До того ж, смаки у різних людей різні... - Я теж так вважаю. Але ж я збрехав. - Знаєш, у мене тато - лікар. Так ось, він мені якось розповів, що йому доволі часто доводиться брехати. Їх навіть в інституті брехати вчили. - Як це? - А так. Коли людина тяжко хвора і може померти, їй вкрай потрібна надія. І коли вона питає лікаря: "Я одужаю?", треба їй відповідати "Так", навіть якщо надії майже немає. Тоді людина справді може одужати. А якщо у неї відібрати надію, то вона помре. Тому лікарю доводиться брехати, І, знаєш, тато говорив, що іноді навіть безнадійний хворий може одужати. - Мабуть, не всяка брехня є брехнею. Напишу-но я про це у своєму творі. - Я теж так вважаю.
Відповідь:
А
Пояснення: