ини так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою", — сказано в Біблії, і це є виміром людських стосунків сьогодні й заповіт на багато віків для майбутнього людства. Та чи переймаємося ми цим заповітом щодень? Адже одні скажуть, що Біблію не читають, інші скажуть, що вони нікого не чіпають, тож нехай і їх не чіпають. Але це хибні підходи, бо людина щодня потрапляє в ситуації, коли слід зробити певний вибір: вчинити по-доброму чи байдуже пройти мимо. Це тільки здається, що в такі ситуації ми не потрапляємо. Особливо в громадському транспорті ми маємо безліч можливостей випробувати і своє терпіння, і добре ставлення до людей.
Одного разу, прогулюючись по парку, я натрапила на пересувну художню виставку робіт відомого сучасного художника Василя Климика. Ця виставка розташувалася на улюбленому місці відпочинку мешканців міста і приваблювала увагу багатьох відпочиваючих. Не залишилася байдужою до картин художника і я. Найбільш усього серед картин митця мене вразило полотно під назвою «Туман у Поліссі». Незважаючи на досить розмитий туманом пейзаж я розгледіла, що на цій картині зображено привабливе літо, яке знаходиться у самій прекрасній своїй порі – на золотій середині. Коли я дивилася на картину, мені здавалося, що над землею зовсім немає повітря, ні одна травинка, ні один листочок на гілках дерев навіть не ворухнеться, і усе це вкрито густим, як молоко, туманом. А ось небо на пейзажі лагідне та бездонне, немов безмежний океан. Воно прозоре і чисте, ледь зарожевіле, і, здається, що трохи почекавши, ми разом с автором зустрінемо теплий та яскравий сонячний день. Таке враження доповнює ранкове сонце, проміні якого боязко виглядають поза дерев. Але пройде година, і сонце підніметься вище, набере свою силу і розгоне туман. Та поки що сонце сховане за лісом і не відчувається спекоти літнього дня, а ранкове повітря настільки чисте і водночас насичене, що дивлячись на картину, хочеться вдихнути його на повні легені. Земля навколо вкрита густою зеленою травою, її килим зовсім не звору�
Осене, красуне моя золотава! Ти нагадуєш мені ту руду лисичку, яку миттєво я побачив у лісових хащах. Опале листя, твій шерех нагадує мені дощ і навіює тиху печаль. Листопаде, твоя жовта заметіль схожа на вишукане мереживо. Що ж ти так рано до нас прийшла, люба осене? Пташки, не летіть від нас, ще рано вам у вирій. Квіти, залишайтесь такими ж яскравими, як влітку. Ми ще не намилувалися вами. Хмари, не закривайте небо сірим цупким покривалом, а ти, сонечко, виглядай частіше. Синє море, залишайся теплим і лагідним якомога довше! Будь довгою і теплою, щедрою і гарною, красуня-осінь!
Відповідь:
ини так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою", — сказано в Біблії, і це є виміром людських стосунків сьогодні й заповіт на багато віків для майбутнього людства. Та чи переймаємося ми цим заповітом щодень? Адже одні скажуть, що Біблію не читають, інші скажуть, що вони нікого не чіпають, тож нехай і їх не чіпають. Але це хибні підходи, бо людина щодня потрапляє в ситуації, коли слід зробити певний вибір: вчинити по-доброму чи байдуже пройти мимо. Це тільки здається, що в такі ситуації ми не потрапляємо. Особливо в громадському транспорті ми маємо безліч можливостей випробувати і своє терпіння, і добре ставлення до людей.
Пояснення:
Вот