Читання й аналіз тексту
Завдання 29-33 мають по чотири варіанти відповіді, серед яких один правильний.
Виберіть правильний, на Вашу думку, варіант відповіді. Прочитайте текст (цифри у
дужках позначають номери абзаців) і виконайте завдання 29-33.
Текст А
Белзька ікона
(1) Легенда розповідає, що в тринадцятому столітті, коли Белз
зруйнували татаро-монголи, Матір Божа зійшла на землю і залишила слід на
камені та свою ікону на згарищі князівської церкви. Звістка про це чудо
швидко рознеслася навкруги, і мешканці навколишніх сіл, які врятувалися від
жорстоких азіатських завойовників, приходили до Белза під захист
чудотворної ікони. Матір Божа стала захисницею белзького люду від усіх
нещасть. До неї несли свої жалі знедолені та бідні, до неї приходили, щоб
подякувати за успіх, за порадою, вона стала натхненницею нелегкого
тогочасного життя.
(2) На місці зруйнованої київської церкви люди збудували каплицю, де
й зберігалася чудотворна ікона. У тисяча триста вісімдесят другому році
намісник Галичини Владислав Опольський вивіз чудотворну ікону пресвятої
Богородиці до Польщі і помістив її в костьолі на Ясній горі в Ченстохові, де
вона знаходиться до сьогоднішнього дня. Ця ікона стала символом
національної гордості поляків. ЇЇ вони називали «королевою польської
корони». У тисяча дев’ятсот тридцять другому році у зв’язку п’ятсот
п’ятдесятою річницею перенесення чудотворної ікони Матері Божої з Белза до
Ченстохова було встановлено свято Богоматері Ченстоховської.
(3) Деякі історики вважають, ця ікона походить з Візантії. Начебто
візантійський імператор Никифор у вісімсот третьому році подарував її
Карлові Великому, а той передав київським князям, які й помістили її в
белзькому замку. Львівський хроніст ХVІІ століття Зіморович доводить, що
ікона намальована першим християнським іконописцем апостолом Лукою на
покривалі стола, за яким часто збиралася Свята Сім’я. Пізніше, коли київський
князь Володимир одружився з сестрою імператорів Візантії Василія і
Констянтина – Анною, в посагу її була ікона Пречистої Богородиці, яку
Володимир перевіз до Києва. Потім ікона як спадщина переходить до
галицького князя Льва Даниловича, а він дарує її монастиреві Святого
Онуфрія у Львові. А вже звідси ніби забрав чудотворну ікону Владислав
Опольський.
(4) Проте інші дослідники ікони вважають, що це твір
давньоукраїнських митців. Про це свідчать характерні риси живопису
давньоукраїнського мистецтва.
(5) Які б думки не висловлювалися щодо цієї священної реліквії нашого
народу, очевидним є те, що вона п’ятсот років перебувала в Белзі. Уже хоча б
тому вона є частиною української духовності.
З українського історичного календаря
Текст Б
Іконографія
(1) Іконографія прийшла на Русь з візантійськими традиціями, серед
яких основною є церковний канон іконописання. Канон у мистецтві – це
правило фіксації образу і побудови форми, норма, що регулює художню
творчість, а також взірець для наслідування, ідеал, до якого художник має
прагнути.
(2) Іконографічний канон, що сформувався у Візантії, регламентував
створення ікон, виходячи з їх культового, релігійного призначення, диктував
певн композиції тощо.
(3) Православне культове мистецтво мало на меті не відображення
навколишнього, а осягнення з до художніх засобів потойбічного
світу. Звідси головні вимоги до іконографії, які ґрунтувалися на
християнському світоспогляданні.
(4) По-перше, образи Ісуса Христа, Богоматері, пророків, святих
підкреслювали їх духовний, неземний характер; по-друге, відповідно до
християнського віровчення надприродний світ вічний і незмінний, тому на
іконні фігури біблійних персонажів і святих зображувалися нерухомими,
статичними; по-третє, основне завдання візантійського живописця - осягнення
вічної метафізичної сутності речей - вимагало зображувати предмети не
такими, яким їх може бачити людина у даний момент з певно точки, а саме так, як вони уявляються іконописцеві з погляду їх сутності.
За С.Возняк
29. Про чудотворну ікону згадує автор тексту А, абзац 2, розповідає, де вона
зберігається, однак не пише автор тексту Б
А у костьолі на Ясній горі в Ченстохові
Б у київській церкві
В люди збудували каплицю, де й зберігається чудотворна ікона
Г у костьолі в Галичині
Грімр, вікінг, став дуже старим. Колись він був кращим, і про нього знали навіть в далеких країнах.
Грімр був знатним чоловіком. Одного разу він справляв дружнє свято.
Прийшли до нього різні друзі. Прийшло багато хоробрих людей і бенкетували в домі вікінга.
Грімр налив у ківш меду і подав його, щоб усі пили і кожен висловився. Усі говорили різне.
Грімр узяв ківш останній і хотів говорити, але замислився і довго дивився вниз. Потім вікінг сказав:
– Мені хочеться мати друга, хоча б одного вірного друга!
– Грімр, – так говорив Олав, – хіба я не був тобі другом? Коли ти поспішав врятувати життя твоє у вигнанні, хто перший тобі протягнув руку і просив короля повернути тебе?
З другого боку старався заглянути в очі Грімра вікінг Гарольд і говорив:
– Грімр! Коли вороги спалили садибу твою і винесли казну твою, у кого в той час жив ти? Хто з тобою будував новий дім для тебе?
Ейрік, за прізвиськом Червоний, сказав:
– Грімр! У битві біля Півнощної Гори хто тримав щит над тобою? Хто замість тебе прийняв удар?
– Грімр, гірко чути, як забув ти про друзів, вірних тобі навіть за часів твого горя і нещасть.
Грімр тоді встав і сказав:
– Пам’ятаю я усе, що ви зробили для мене. Ви – товариші мої, ви – друзі в нещастях моїх, і за це я дякую вам. Але скажу правду: у щасті не було у мене друзів.
Був я щасливим, коли король покликав мене на полювання. Я убив дванадцять ведмедів і врятував короля, коли лось хотів буцати його. Усі мені говорили приємне, але не було приємно на серці друзів.
Інгерду, дочку Мінга, усі називали найкращою дівою. Я дружиною привів її у дім мій. Мене величали, і мені було добре, але слова друзів йшли не від серця.
Не вірю, що є в щасті друзі.
У Гулі на віче Один послав мені корисне слово. Я мовив це слово народу, і мене вважали але і тут мовчали серця моїх друзів.
При щасті ніколи не буває друзів.
Усі знайшли слова вікінга Грімра дивними, і багато хто йому не повірив.