Ми йшли стежкою мовчки в густих лозах. Увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого відступу, для дідів, які йшли попереду, ніби не існував зовсім.
— Слухайте, діду, ви не можете іти трохи швидше?— стримуючи дрижаки, спитав Троянда двічі.
— Ні, не можу,— одповів Платон. — Одходив уже своє. .. А ось і річка.
Перед нами була тиха широка Десна. Над річкою і над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив.
Сонце давно вже зайшло. Хмара була важка, темно-темно-синя, унизу зовсім чорна. Природа була ніби в змові з подіями і попереджала нас своїми грізними знаками.
Риба боялася такої ночі і шугала по висипах на мілині.
— Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. --Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас.
Ми розсілися у човні мовчки.
Я сидів у човні близько коло діда Платона, який узяв весло і сильним рухом одштовхнувся од берега.
Минає літо, і разом з осінню до нас приходять похмурі дні. Блакитне небо повністю затягується сірими хмарами, так що й сонця не видно. Десь там, над хмарами, воно продовжує світити, та до нас на землю ледве пробивається його неяскраве світло.В осінній день усе навколо наче покрите легким сірим покривалом. Дерева, квіти, будинки - все має приглушений колір, фарби ніби меркнуть. Квіти закривають свої бутони. У таку погоду ніщо не відкидає тінь, тому і здається одноманітним. Сірий асфальт, сірі стіни, сіре небо. Часто в похмуру погоду псується настрій, з'являється легкий смуток.Та з іншого боку, похмурий осінній день сповнений і особливої краси, спокою та гармонії. Сонце не ріже очі, не блищить поверхня води. Все стримане й неяскраве. Якщо немає вітру та дощу, то гуляти в осінній день дуже приємно. Осінні вбрання дерев радують око та прикрашають пейзаж навколо. Не жарко, тому можна довго ходити по осінніх вулицях, не відчуваючи втоми. Головне, зберігати добрий та сонячний настрій в душі.