Художник Василь Береговець жив у просторій міській квартирі, але часто сумував за далекою хатою, в якій народився.
Далека батьківська домівка... Нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду. У тій оселі давно живуть чужі люди, які вважають домівку своєю.
Заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. А навесні вона оживала. Коли розтавали сніги, зеленими шпичаками найпершими пробивалися півники. Викидала зелене пагіння ружа, з-під землі п'явся любисток. Весна ніби прагнула прикрасити хатину, щоб людям у ній було веселіше.
А коли з теплого вирію прилітали ластівки й поселялися в гніздах під стріхою, хата озивалася заливчастим щебетом. Бо ж відколи вона стоїть на цьому пагорбі, стільки над нею співають ластівки.
Змалку Василька обступали білі стіни, на яких висіли вишиті маминими руками рушники. У кутку піч, на печі часто сушилися жито, пшениця, просо. Василько любив спати на теплому зерні, особливо після того, як набігається взимку, катаючись по кризі.
Усе в тому домі здавалося звичним і рідним. На покуті стіл, застелений скатертиною. Над ним фотографії всього роду і намальовані художником картини. У світлиці було тепло й затишно навіть узимку, коли наставали холоди.
Весна І ось одного дня коли (настали) канікули прийшли діти з татом та матусею. Поки тато (розводить) костер з матусею діти (милуються) лісом.Маруся побачила білочку таку пухнасту та яскраву що (збирається) на дерево,а Дмитрик побачив їжачка, у нього на гілочках були кленові листочки. -А ось й зайчик- (шепоче) на вухо Марійки Дмитрик.
Так ось Марійка (бачить) дуже цікаву та яскраву квітку. -Тату,а що це за квітка?-запитує Марійка -Це Дзвіночки Конвалій.,а ти знаеш що Конвалія росте в листяних лісах,тіньовитривала рослина,цвіте в травні,розмножується насінням і вегетативно? -А давайте зірвемо одну-(запропропонувала)матуся. Усі згодились. Іншим ранком усі поїхали домой.Коли вони були вже в дома Марійка поставила квіти у яскравий горшечок з землею,(полила). Кожний ранок Марійка як тільки ( прокинулась) зразу (бачить) Конвалії на підвіконні і (згадує) про похід вліс і Конвалії.
Художник Василь Береговець жив у просторій міській квартирі, але часто сумував за далекою хатою, в якій народився.
Далека батьківська домівка... Нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду. У тій оселі давно живуть чужі люди, які вважають домівку своєю.
Заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. А навесні вона оживала. Коли розтавали сніги, зеленими шпичаками найпершими пробивалися півники. Викидала зелене пагіння ружа, з-під землі п'явся любисток. Весна ніби прагнула прикрасити хатину, щоб людям у ній було веселіше.
А коли з теплого вирію прилітали ластівки й поселялися в гніздах під стріхою, хата озивалася заливчастим щебетом. Бо ж відколи вона стоїть на цьому пагорбі, стільки над нею співають ластівки.
Змалку Василька обступали білі стіни, на яких висіли вишиті маминими руками рушники. У кутку піч, на печі часто сушилися жито, пшениця, просо. Василько любив спати на теплому зерні, особливо після того, як набігається взимку, катаючись по кризі.
Усе в тому домі здавалося звичним і рідним. На покуті стіл, застелений скатертиною. Над ним фотографії всього роду і намальовані художником картини. У світлиці було тепло й затишно навіть узимку, коли наставали холоди.