Культура мовлення — це духовне обличчя людини. Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу. Треба активно розвивати своє мовлення. Культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислення. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи, зрозуміле і легко сприймається. Грамотне, багате мовлення — не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.
В історії кожного народу є пам"ятні події, прив"язані до певних географічних місць.
Через них, ті місця, події, дати, висвічуються нащадкам сива давнина, пізнається ними власна далека і близька історія.
Звідти, з правічних часів і з недавніх століть, долітає відгомін життя й боротьби наших предків.
Знані й невідомі, давні події Київської Русі, немов глибинні живлющі джерела напоїли, наснажили героїчним духом легенди й богатирські поеми-билини.
Від них і нині свідомість сповнюється почуттям захоплення від донесених із давніх віків реальних картин буйної природи, краси рідної землі.