Наше дитинство починається з матері. Вона — найрідніша та найдорожча в цілому світі людина. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла — це Книга життя, з якою вирушаємо ми в далекі світи. І перший усміх до сонця, і перший «добридень» людям — це теж від матері. І оте одвічне: «не вкради», «не убий», «шануй старших», «люби ближнього свого»... Мамина Книга життя... Вона про радощі й тривоги, про вміння творити правду і доброту. І тільки гортаючи сторінку за сторінкою, стаємо ми дорослими, стаємо людьми. А серед усіх премудростей материної науки найперша — любити людей. Без цього ніхто не зможе піднятися на крилах своєї мрії.
Мені подобається визначення Ліни Костенко: «Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Знаєте, поезія особисто для мене, у наш непростий і меркантильний час в умовах, коли ми всі боремося за виживання є острівцем духовності. Цей острівець робить наше життя кращим та світлішим, й надає йому духовного змісту.
Поезія - це щось таке, що прикрашає наше життя
Поезія для мене – це те, що дозволяє відчувати себе живою. Відчувати під язиком присмаки фраз і речень, насолоджуватися миттю, коли серед ночі, закутана в плед, пишеш щось дуже особливе про когось виняткового. Зачинятися у мушельці і бавитися красивими словами. Усе це найкращі спалахи життя. Недописані вірші – як недоношені діти. Я відчуваю, що ще дуже потрібна їм, тому віддаю усю любов і піклування. А потім відпускаю у світ і страшенно тішуся, коли вони знаходять відголос у чиїхось відчуттях і серцях.
А медальйон, знання, підземелля, закиньте
Б в'юн, кільце, козаченько, льодяник
В сопілці, тьмяний, тонюсінький, дніпровський
Г перелазьмо, широченький, яблуньці, прокльон
Д ніч, сестронько, сидять, кричиш