Головна Твори Як ми прикрашали ялинку до Різдва… (твір-розповідь)
Як ми прикрашали ялинку до Різдва… (твір-розповідь)
Наш будинок старий, довоєнний. Він розташований на центральному проспекті міста. Мимо безупинно їдуть машини, дзенькають трамваї, сигналять тролейбуси. Наш будинок виділяється серед інших у кварталі. У ньому всього п’ять поверхів, але він виглядає велично. Дерева біля будинку роблять його ще привабливішим. Це головним чином старі тополі. Серед них — одна ялина. Ніхто вже не скаже, коли її посадили. Може, ще перші мешканці будинку. На ній і взимку, і влітку темна хвоя, аромат якої в пекучий день доходить до квартир верхнього поверху. Хтось зі старожил будинку розповідає, що одного разу, давним-давно, мешканці нарядили цю ялину напередодні Нового року. Святкували всім будинком, були свій Дід Мороз і Снігурка.
Ідею прикрасити нашу ялинку до Різдва подав мій сусід, старшокласник Ігор. Ідея ця сподобалася всім. Але ялинка така величезна… Де взяти стільки іграшок? І ми вирішили зробити їх самі. Для цього ми використали полімерні пляшки з-під мінеральної води та всіляких напоїв. Вони перетворилися в ліхтарики, у клоунів, у казкових персонажів. Майже кожна квартира виділила для ялинки і звичайні іграшки. Але отут виникла інша проблема: як їх повісити? Ялинка ж дуже висока! На до прийшов дядько Валерій; він працює на ремонтній машині — ремонтує тролейбусні проводи. За до підйомника, яким обладнана ця машина, ми й дотяглися до самої верхівки ялини. На верхівку, як шапку, надягли покришку старого футбольного м’яча. Але спочатку розписали її фарбами, наклеїли блискітки, посипали конфетті. Вийшов вигадливий «головний убір» для ялинки. «От у нашої красуні є шапка! — сказав дядько Валерій. — Як без неї в холоднечу?»
Проїжджаючи мимо нашої ялинки, тролейбуси і машини пригальмовували. Перехожі посміхалися, підходили ближче. Правда, Дід Мороз під ялинкою з’явився вже в розпал новорічних свят. Випав рясний сніг, і ми зліпили Діда Мороза зі снігу. У Різдвяну ніч ми всі зібралися біля нашої красуні й запалили бенгальські вогні.
Якось мене запитали: "З ким тобі найбільше подобається розмовляти?". Мені дуже сподобалося це запитання. Авжеш мій найкращій сміврозмовники це мама і тато, вони завжди мене розуміють і підтримують. Якщо говорити про школу, то це вчителі, особливо вчитель(ка) української мови. Ну і, також мені легко спілкуватися з моїми друзями, які ніколи не полишуть тебе у біді.
Мова - це найголовніше для мене. "Чому?" - тому що я завжди можу визначити яка людина, тільки по тому, як вона спілкується з іншими.
"Ти підеш в бібліотеку?",- запитав я у товариша.
"Максиме, купи хліба",- попросила мама.