От на ранок баба набрала мичок[1] і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під могилою — пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала.
Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь; наскочив на бичка: «Хто ти такий,— питає,— скажи мені!» А бичок і каже: «Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». Ведмідь каже: «Коли ти солом’яний, смолою обсмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати!» Бичок нічого, мовчить; ведмідь тоді його зараз за бік—давай смолу оддирати. Оддирав, оддирав, та й зав’яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — ні! Затяг того бичка бог зна куди!
Старослов’янізми — це слова, за-
I своєні зі старослов’янської мови,
133
УКРА ЇНСЬКА МОВА
якою користувалися як літератур
ною майже всі слов’яни.
Історична довідка. Старослов’янська
мова сформувалася в IX ст. на основі давніх
македонсько-болгарських діалектів. Вона
лягла в основу слов’янської писемності,
творцями якої були болгарські місіонери,
брати Костянтин (у християнській церкві
він був зарахований до лику святих під
іменем Кирило) і Мефодій.
Використання старослов’янської мови
східними слов’янами пов’язане з прий
няттям 988 року в Київській Русі христия
нства. Згодом цю мову стали називати цер
ковнослов’янською через основну сферу її
застосування. В основному вона обслугову
вала потреби релігії: нею проводилися цер
ковні відправи, перекладалися культові
книги з грецьких оригіналів. Окрім того,
ця книжна мова поступово перетворилася
на могутній засіб освіти, науки, культури.
У церковно-релігійній літературі її вжи
вали протягом століть, частково нею корис
туються й тепер. Збагативши словниковий
склад давньоруської літературної мови,
старослов’янізми органічно влилися в ук
раїнську мову.
Фонетичні особливості старо
слов’янізмів:
• неповноголосся -ра-, -ла-, -ре-, -ле-
відповідно до українського повно
голосся -оро-, -оло-, -ере-, -еле-\
град — город, врата — ворота,
злато — золото, глава — голова,
глас — голос, брег — берег, дре
во — дерево;
• Початковий звук [у] на початку:
єдиний, юродивий, єдніст ь,
юність;
• сполучення жд:
вождь, утверж дати, страждати
Морфологічні ознаки старосло
в’янізмів:
• префікси воз-, со-, пред-, пре-:
возвеличит и, в о з з ’єдн анн я, воз-
двигнути, сорат ник, предтеча;
• суфікси іменників -тель, -ств(о),
-ин-, -тай, -язнь:
мислитель, учит ель, багатство,
братство, громадянство, гординя,
глашатай, приязнь;
• суфікси дієприкметників -ящ-, -ущ-\
роботящий, трудящ ий, грядущий,
невмирущий;
• характерні перші частини склад
них слів благо-, бого-, добро-, зло-:
благодать, благословення, благо
вісник, богобоящий, богогласник,
добродійство, злорадст во.
Здебільшого старослов’янізми ви
користовуються в українській мові з
певною стилістичною метою, вони
покликані надати мовленню врочис
того, патетичного звучання або в
поєднанні з просторічною й побуто
вою лексикою створити іронічне
забарвлення:
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю ,
Святая сило всіх свят их.
Німим от верзут ься уста;
Прорветься слово, як вода,
134
Лексикологія
І дебрь-пуст иня неполита,
Зцілющ ою водою вмита,
Прокинеться…
… А тюрм! А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх я зи к а х все мовчить,
Бо благоденст вує!
З те. Т. Ш евченка.
Объяснение: