На мою думку, професію потрібно обирати винятково за покликанням. Насамперед тому, що в майбутньому ви муситимете щодня ходити на роботу й виконувати свої обов’язки. І якщо до вибраної з міркувань престижу або заробітку справи не лежить душа й ваша діяльність не викликає у вас позитивних емоцій, то життя перетвориться на суцільну муку. Крім того, працюючи не за покликанням, ви ніколи не зможете досягнути в певній справі вершин, тимчасом як присвятивши себе «сродній» праці, здобудете й високу кваліфікацію, й успіх, і гідну платню і, найголовніше, відчу- ватимете насолоду, душевну рівновагу та щастя.
На підтвердження аргументів наведу приклад із поки що невеликого власного досвіду. З п’яти років мене батьки віддали на танці. Хоча в мене нібито все добре виходило, однак досить швидко танці так набридли, що відвідувати заняття стало нестерпним. А от коли я стала займатися вітрильними перегонами, то зрозуміла, що ніколи не відмовлюся від цих тренувань, на які щоразу чекаю з нетерпінням. До того ж на сьогодні я вже маю серйозні спортивні досягнення, навіть брала участь у світовому чемпіонаті.
До сказаного варто додати ще один найвагоміший доказ. Якщо людина зраджує все те, що було в ній найкращого, нищить у собі божий дар, то вона стає руйнівником.
Яскраве образне втілення цієї думки знаходимо в повісті Миколи Гоголя «Портрет». Художник Чартков, її герой, зрозумівши, що назавжди втратив свій неабиякий малярський хист, став купувати найкращі полотна інших митців і нищити їх.
Отже, аби не тільки з користю, а й з гідністю прожити життя й почуватися щасливим, аби не стати руйнівником і не заздрити чужому успіхові, треба обирати майбутню справу, до якої маєш хист, і не лінуватися розвивати свій талант.
Я люблю свою країну ,бо я тут народилась і живу,тут живе увесь мій рід .Це моя Батьківщина