Закінчилися суворі морози, і скрізь відчувається подих весни. Все пробуджується до нового життя, дихає свіжістю й молодістю. Ще острівцями лежить сніг, а сонечко припікає, і з’являються перші вісники весни – маленькі струмочки. Біжать струмочки і співають свою пісеньку, весело повідомляючи всім про прихід весни: «Весна іде! Весна іде! Ми молодої весни гінці, вона нас вислала вперед! »
І хоча вночі все ще морозно, але весна вступає в свої права. Дзвінкіше звучать пташині голоси, від їх щебетання за вікном я прокидаюся вранці. На деревах, що відпочили за зиму, набухли бруньки. Віє легкий вітерець і зашумлять радісні дерева, вітаючи весну. А вслухалися ви в спів весняної капелі? Це ж справжній хор з різними голосами і тональністю: десь тихіше, десь голосніше, а то й зовсім басом.
Я люблю гати навесні за природою, дивитися, як навколо все оновлюється. Люблю проводити вихідні у весняному лісі. Йдеш лісом і відчуваєш, що на душі стає легко і радісно. Ось сонячні зайчики танцюють на галявині, – вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що час прокидатися. Між деревами від перших сонячних промінчиків з’явилися проліски. Вони ще зовсім маленькі, тендітні, але скільки завзятості в цих ніжних кольорах: наполегливо пробивають вони товстий килим торішнього снігу. Блакитні пелюсточки, немов посміхаючись, тягнуться до сонечка. Набредеш на галявинку пролісків – і очей відвести не можеш: здається, ніби земля і небо одного кольору – яскраво-блакитного. Квіти такі ніжні, що й зривати їх шкода і навіть соромно. Напевно, немає нікого мудріше матінки-природи, тому що як пояснити, що одна пора року змінюється іншою, і неодмінно приходить сама довгоочікувана з них – красуня весна.
Я думаю а) попід, понад, проміж, задля.