Засяяло у барвистому травневому вінку біле мереживо. Це весна передає червню чародійні ключі від щедрого літа. визначити до якої частини мови належить кожне слово... Дуже потрібно
Великі сини України Т. Шевченко та І. Франко вийшли з народу. Своїми творами, талантом вони заслужили всенародну шану.
Переді мною Шевченків «Кобзар». Цю безсмертну книгу читали ще сучасники Шевченка, а сьогодні перечитуємо ми, діти XXI століття.
Справжнім шедевром є вірш «Садок вишневий коло хати…», який був написаний далеко від Батьківщини. Шевченко змальовує традиції українців — це дружна сім’я, де є гармонія людини і природи. Ми бачимо садок вишневий, батьківську хату, сім’ю, що вечеряє коло хати… І чуємо, як хрущі над вишнями гудуть, тьохкає соловейко, співають дівчата. Ця поезія дуже милозвучна, тому стала народною піснею.
Інша пейзажна поезія «За сонцем хмаронька пливе» пройнята смутком. Адже розлука з рідним краєм тільки посилює спогади про батьківську хату, мальовничу природу. Шевченко вживає такі епітети: синє море, хмаронька рожева, туман сивий. Метафори: серце одпочине, туман оповиє душу. Порівняння: мов мати дитину, неначе ворог. Все це надає віршові поетичності і наближує до фольклорних творів.
1. Його слуги хмари, гори-темниці закривають тебе від мене. Ми наближались до заклятого місця, відкритої галявини, при вході до яру. Нечуй-Левицький, один із найвидатніших прозаїків-класиків, у своїх критичних висловах закликав наслідувати мову "сільської баби", але у власній творчості цього майже не робив. Мені наснився жовтень, золота пора. (слова, виділені комами, підкресли, то і є прикладки).
2. "Тікай, Марічко,...не бійся душко...твій ворог танцює!", - співала флояра. "Се він про Марічку", -з ляком подумав Іван. - "Ось чого вона зникла". Палагна сердито обізвалася до мольфара: "Чого вилупив баньки? Не видів?" "Що ж, іди, Іванку, -покірно обзивалася Марічка. -Така нам доля судилася..." "Бувай здорова, Ковальова!" -щипав її Іван і пускавсь доганяти. 3. Слово може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Усе на світі неземними узами -чебрець і сніг, журавку і печаль- єднає мудро благовісна музика. Закони вод, вітрів, і хмар, і світла відкрились нам у ті далекі дні. Тієї осені не було нам спочинку ні вдень ні вночі. Ми в боротьбі пройшли крізь бурі і негоди, і творимо життя незборне молоде. Люблю я тебе вдень і вночі, вранці і ввечері, і не знаю краю своєї любові. 4. Запізнитися через хуртовину Звернутися щодо відпустки Проводити відповідно до наказу Працювати близько години о сьомій двадцять За десять восьма Без п'ятнадцяти восьма 5 А Сік [с'ік], гіСть,[г'ic'т'], пороСятко, [порос'атко],зуСтріч[зустр'і ч], Б стеЖці, [стешц проз"ба], Зілля, [з"іл:а],памороЗь[паморос"], В тИповий,[тиеповией], вИпадок,[випадок], зИма,[зиема], лИце[лиеце], Г вишеНьці,[вишеин"ц"і], красуНчик, [красун"чик],няНька, [н"ан"ка],Ніс[н"іс], Д беЗжальний,[беиж:ал"нией], гаЗ,[гас], Золото, [золото],топаЗ[топас], відповідь Г 6 Г А зараз усі станьте навколо й візьміться за руки.
Переді мною Шевченків «Кобзар». Цю безсмертну книгу читали ще сучасники Шевченка, а сьогодні перечитуємо ми, діти XXI століття.
Справжнім шедевром є вірш «Садок вишневий коло хати…», який був написаний далеко від Батьківщини. Шевченко змальовує традиції українців — це дружна сім’я, де є гармонія людини і природи. Ми бачимо садок вишневий, батьківську хату, сім’ю, що вечеряє коло хати… І чуємо, як хрущі над вишнями гудуть, тьохкає соловейко, співають дівчата. Ця поезія дуже милозвучна, тому стала народною піснею.
Інша пейзажна поезія «За сонцем хмаронька пливе» пройнята смутком. Адже розлука з рідним краєм тільки посилює спогади про батьківську хату, мальовничу природу. Шевченко вживає такі епітети: синє море, хмаронька рожева, туман сивий. Метафори: серце одпочине, туман оповиє душу. Порівняння: мов мати дитину, неначе ворог. Все це надає віршові поетичності і наближує до фольклорних творів.