б творення поданих іменників розібрати слова за будовою, вказати морфеми, латинь, здійснення,звіробій,пасинок, ірраціональність, небеса,свербіж,мандрівник.
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: "Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба". У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: "Хліб — усьому голова", "Є хліб — буде й пісня". І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Н. чотириста сімдесят три; Р. чотирьохсот сімдесяти(сімдесятьох) трьох; Д. чотирьомстам сімдесяти(сімдесятьом) трьом; З. чотириста сімдесят(сімдесятьох) три(трьох); О. чотирмастами сімдесятьма(сімдесятьома) трьома; М. на/у чотирьохстах сімдесяти(сімдесятьох) трьох.
Н. сто сорок п‘ять; Р. ста сорока п‘яти(п‘ятьох); Д. ста сорока п‘яти(п‘ятьом); З. сто сорок п‘ять(п‘ятьох); О. ста сорока п‘ятьма(п‘ятьома); М. на/у ста сорока п‘яти(п’ятьох).
Н. дев‘ятсот двадцять вісім; Р. дев‘ятисот двадцяти(двадцятьох) восьми(вісьмох); Д. дев‘ятистам двадцяти(двадцятьом) восьми(вісьмом); З. дев‘ятсот двадцять(двадцятьох) вісім(вісьмох); О. дев‘ятьмастами(дев’ятьомастами) двадцятьма(двадцятьома) вісьма(вісьмома); М. на/у дев‘ятистах двадцяти(двадцятьох) восьми(вісьмох).
Н. чотири тисячі п‘ятсот; Р. чотирьох тисяч п‘ятисот; Д. чотирьом тисячам п‘ятистам; З. чотири тисячи п‘ятсот; О. чотирма тисячами п‘ятьмастами(п‘ятьомастами); М. на/у чотирьох тисячах п‘ятистах.
Н. п‘ять дванадцятих; Р. п‘яти дванадцятих; Д. п‘яти дванадцятим З. п‘ять дванадцятих; О. п’ятьма дванадцятими; М. на/у п‘яти дванадцятих.
Н. три сьомих; Р. трьох сьомих; Д. трьом сьомим; З. три сьомих; О. трьома сьомими М. на/у трьох сьомих.
Н. дві третіх; Р. двох третіх; Д. двом третім; З. дві третіх; О. двома третіми; М. на/у двох третіх.
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: "Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба". У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: "Хліб — усьому голова", "Є хліб — буде й пісня". І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Объяснение:
вот списуй думаю правильно