На зламі століть ми часто ставимо питання, що було головним у минулому віці. Здається, відповідей було досить. І все ж ризикнемо
сказати, що це розуміння наслідків НТР, про яку було сказано так багато гучних слів. Справді, НТР багато змінила в людській цивілізації. Це дало підстави декому навіть ототожнювати її з духовністю суспільства. Переваг справді багато дав нам технічний прогрес, ми ними користуємося залюбки, але ж треба, як-то кажуть, і міру знати. Ми повинні дбати про природу, про навколишнє середовище, щоб, образно кажучи, розклавши райдугу на спектри, не втратити самої райдуги.
Науково-технічна революція так стрімко увірвалася в наше життя, що до деяких її відкриттів ми виявилися зовсім не підготовленими. Наприклад, до розщеплення атомного ядра. Наукові відкриття та їх втілення у конкретні об'єкти народного господарства висвітлили нерозривний зв'язок моралі і науково-технічного прогресу. Людство сплатило страшну ціну не тільки за недбалість у ставленні до природи, але й за аморальність ставлення до людей, до свого обов'язку один перед одним. Страх за кар'єру, ще якісь прагматичні міркування затулили очевидне безглуздя того, що робилося. Натворили рукотворних морів, під якими поховали не лише золотоносні чорноземи, а й те, чому немає ціни — могили предків, віковічні гнізда свої, історичну пам'ять. Страх за кар'єру штовхнув учених замислити неприродний поворот рік Сибіру, перекидання критично забруднених вод Дунаю в Дніпро, він призвів до Чорнобиля, до проектів АЕС у Криму, в Чигирині, промислового вузла в Каневі, біля священної Тарасової гори. Той же механізм, либонь, водив рукою місцевих урядовців, які давали дозвіл на спорудження в густонаселених краях небезпечних для життя об'єктів. Виявляється, вирішення проблем екології починати слід з моралі кожного з нас. Сьогодні ми розуміємо, що відповідальність за стан екології лежить на кожному з нас. Бо крім відповідальності високої влади, існує проблема моралі по відношенню кожного до навколишнього світу. Хіба може влада встежити за кожним деревом і струмочком, за поведінкою людини. Навряд чи навіть система штрафів до Адже головне — внутрішній закон порядності, закон дбайливого ставлення до природи, один до одного. Природа вже багато страждала від людського недбальства. Чи ж буде колись на Землі царство гармонії людини і природи? Сьогодні це залежить від кожного з нас.
Кожна людина має талант,наділена якимось здібностями та вміннями.Просто потрібно знайти цей талант в собі,відкрити його та виявивши свій хист до чогось-розвинути та вдосконалити його. Одні люди прагнуть вдосконалення,хочуть покращити своє життя,працюють над собою,вдосконалюють свої вміння та навички.А є люди,яким байдуже,вони просто сприймають свій талант як належне і нічого з ним не роблять. Кожна людина має безліч шансів відкрити в собі талант,щось нове ,розвивати себе в цьому житті.Часто люди не працюють над собою,тому,що бояться,що у них може не скластися з новим захопленням,але частіше всього -це просто прояв неробства,за яке потім людина повинна платити . Тому не варто боятися почати чимось займатися!Танцюйте,співайте,малюйте,просто любіть це життя і наповну насолоджуйтеся ним!Кожного дня ви маєте можливість відкривати в собі щось нове,покращувати старі надбання,розвиватися та вдосконалюватися.Не сидіть на місці,працюйте над собою!Почніть з цієї хвилини!
На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів життя юного Тараса Шевченка.
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.
Відповідь:
На зламі століть ми часто ставимо питання, що було головним у минулому віці. Здається, відповідей було досить. І все ж ризикнемо
сказати, що це розуміння наслідків НТР, про яку було сказано так багато гучних слів. Справді, НТР багато змінила в людській цивілізації. Це дало підстави декому навіть ототожнювати її з духовністю суспільства. Переваг справді багато дав нам технічний прогрес, ми ними користуємося залюбки, але ж треба, як-то кажуть, і міру знати. Ми повинні дбати про природу, про навколишнє середовище, щоб, образно кажучи, розклавши райдугу на спектри, не втратити самої райдуги.
Науково-технічна революція так стрімко увірвалася в наше життя, що до деяких її відкриттів ми виявилися зовсім не підготовленими. Наприклад, до розщеплення атомного ядра. Наукові відкриття та їх втілення у конкретні об'єкти народного господарства висвітлили нерозривний зв'язок моралі і науково-технічного прогресу. Людство сплатило страшну ціну не тільки за недбалість у ставленні до природи, але й за аморальність ставлення до людей, до свого обов'язку один перед одним. Страх за кар'єру, ще якісь прагматичні міркування затулили очевидне безглуздя того, що робилося. Натворили рукотворних морів, під якими поховали не лише золотоносні чорноземи, а й те, чому немає ціни — могили предків, віковічні гнізда свої, історичну пам'ять. Страх за кар'єру штовхнув учених замислити неприродний поворот рік Сибіру, перекидання критично забруднених вод Дунаю в Дніпро, він призвів до Чорнобиля, до проектів АЕС у Криму, в Чигирині, промислового вузла в Каневі, біля священної Тарасової гори. Той же механізм, либонь, водив рукою місцевих урядовців, які давали дозвіл на спорудження в густонаселених краях небезпечних для життя об'єктів. Виявляється, вирішення проблем екології починати слід з моралі кожного з нас. Сьогодні ми розуміємо, що відповідальність за стан екології лежить на кожному з нас. Бо крім відповідальності високої влади, існує проблема моралі по відношенню кожного до навколишнього світу. Хіба може влада встежити за кожним деревом і струмочком, за поведінкою людини. Навряд чи навіть система штрафів до Адже головне — внутрішній закон порядності, закон дбайливого ставлення до природи, один до одного. Природа вже багато страждала від людського недбальства. Чи ж буде колись на Землі царство гармонії людини і природи? Сьогодні це залежить від кожного з нас.