Дуже до ть! Знайдіть у поданому тексті сполучники Гончар чарівник
У майстерні Саливона Глека було вогко й незатишно, як і в будьякій
старій гончарні.
Олійний ліхтар висів під низькою стелею, шипів і потріскував. Було б там
зовсім темно, коли б навпроти широких дверей не палало горно, що в
ньому гончарі випалюють посуд. У грі відблисків, які метушились по стінах
майстерні, все видавалось химерним і непевним.
На трамках стояли готові до випалювання миски, горнята, гладишки й
глечики мальовані чи муравлені, підсушені, але ще сирі. Горно
палало малим вогнем, щоб зразу посуд не порвати, і тільки годин через
вісім Саливон мав запалити вогонь великий (з дров соснових, липових чи
осикових), але й тепер гончарня виглядала святково, прикрашена
клечанням, зіллям, квітами й травою.
«Сідай-но, козаче»,— за старший Глек, підсуваючи Мамаєві якусь
дривітню, а сам узяв дугастий ніж, схожий на струг бондарський з двома
дерев’яними держаками, та й повернувся до роботи.
Він, в котрий уже раз, перестругував глину, раніш розмочену й збиту
дерев’яною довбешкою, щоб роздрібнити грудки, потім розмочував і довго
місив і все це вони робили тепер удвох із Лукією, бо челядників
Саливон не тримав, а молодий гончаренко, Омелько, соборний протопсальт,
був уже в далекій дорозі. Мамай сів не на дривітню, а примостився біля
волоського станка
