Первинне латинське слово «Толерантність» означало пасивне терпіння, добровільне страждання, асоціювалося з такими поняттями, як «біль», «зло»! У XVI в. до цього додаються і інші значення - «дозвіл», «стриманість». З того-часу толерантність трактувалася і як поступка в питанні про релігійній свободі - дозвіл з боку держави і офіційної церкви відправлення інших релігійних, культів. Віротерпимість була історично першою і домінуючою формою прояву толерантності. Головним засобом досягнення толерантності в епоху Нового часу стало відділення церкви від держави, а також і відмова в праві карати іновірців. Важливо підкреслити, що терпимість до чужої точки зору не припускає відмови від її критики або від власних переконань.
Тобто сьогодні ми розуміємо, що термін «толерантність» (від латинського «толеран») - терпіння, переносимість, поблажливість. Словник іноземних мов трактує її як терпіння до чужих думок і вірувань. На сьогоднішній день толерантність розглядається в контексті таких понять як визнання, ухвалення, розуміння. Визнання - це здатність бачити в іншому саме іншого, як носія інших цінностей, іншої логіки мислення, інших форм поведінки.Толерантність у новому тисячолітт б виживання людства, умова гармонійних відносин у суспільстві.
Головні члени речення: день (підмет), замітає (присудок), опускає ( присудок)
Другорядні члени речення: свої (означення), сліди (додаток) завісу (додаток), темну (означення) , повільно (обставина).
Объяснение:
Головні члени речення — це підмет і присудок.
Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що?
Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий?
Другорядні – додаток, означення, обставина
Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків (всі, крім називного) кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?.
Означення — другорядний член речення, що вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий?
Обставина — другорядний член речення, який виражає різноманітні ознаки дії або іншої ознаки (місце, час, причину, мету б, умову) і відповідає на питання де? коли? чому? з якою метою? як? та ін.
Не є членами речення службові частини мови та вигуки.