- Скажіть, ви спілкуєтеся українською мовою у своїй родині?
- Я добре знаю і люблю українську мову, але спілкуємося ми російською.
- А можна спитати - чому?
- Так, я відповім. Російська - моя рідна мова, так само як і моїх батьків, сестер і братів.
- Але ж ви живете в Україні...
- ... тому я повинен розмовляти українською, так?
- Так.
- Але я вважаю, що в демократичній країні не можна диктувати людині, якою мовою їй спілкуватися. Це вона вирішує сама, і жодний закон не може її до цього примусити.
розлютилася стара зима й задумала все живе зі світу звести. Спочатку вирішила вона до птахів дістатися: набридли пернаті своїм криком і писком. Подула зима холодом, зірвала листя з лісів і дібров та розкидала їх по дорогах. Нікуди птахам подітися; почали вони зграйками згуртовуватися, думоньки думати. Зібралися, покричали та полетіли за високі гори, за сині моря, в теплі краї. Залишився горобець, і той під стріху забився.Бачить зима, що птахів їй не наздогнати – накинулася на звірів. Запорошила снігом поля, завалила кучугурами ліси, вкрила дерева крижаною корою та посилає мороз за морозом. Ідуть люті та злі, з ялинки на ялинку перестрибують, потріскують і поклацують, звірів лякають. Але тварини не бояться: в одних шуби теплі, інші у глибокі нори заховалися; білка в дуплі горішки гризе, ведмідь у барлозі лапу смокче; зайченя, плигаючи, гріється, а конячки, корівки, овечки давним-давно в затишних хлівах сіно жують.Ще дужче злиться зима – до риб добирається. Посилає мороз за морозом, один відодного лютіший. Морозці жваво біжать, молотками голосно постукують: безклинів по озерах і річках мости зводять. Замерзли водойми, але тільки зверху, а риба вся вглиб пішла: під крижаною покрівлею їй іще тепліше.– Ну, постривай же, – думає зима, – дістану я людей!І знову шле мороз за морозом, один від одного зліше. Заволокли хурделиці візерунками вікна; стукають і у стіни, і у двері, що аж колоди лопаються. А люди затопили печі, смажать собі млинці гарячі та із зими сміються. Доведеться кому по дрова в ліс їхати – вдягне кожух, валянки, рукавиці теплі та як почне сокирою махати, аж піт ллється. А на дорогах, ніби зимі на сміх, вози потягнулися: від коней пар в’ється, візники ногами топчуть, рукавицями плескають, плечима смикають і морозець підхвалюють.Але найприкріше здалося зимі, що малі діти – й ті її не бояться! Катаються собі на ковзанах і на полозках, у сніжки грають, баб ліплять, гори зводять, водою поливають і ще мороз кличуть: «Прийди до Щипне зима зі злості одного хлопчика за вухо, іншого за ніс, щічки побіліють, а малий схопить снігу, почне терти – й розгориться в нього обличчя, як вогонь.Бачить зима, що нічим їй не перемогти, та заплакала від злості.
Перед нами портрет медсестри. Це — струнка, симпатична дівчина з напрочуд лагідним і милим обличчям. Її виглядом художник підкреслив людяність і благородство професії медика. Особливої чарівності образові дівчини надає ледь помітна усмішка. Медсестра стоїть у приміщенні лікарні. На картині видно зеленкувато-сизу панель стіни, біля неї — стілець та кімнатна рослина. Світло з невидимого вікна заливає постать жовтавим струменем, золотить волосся, підкреслює ніжний рум'янець на щоках, на свіжих повних устах. Біленький халат на тендітній дівочій постаті й такого ж кольору чепчик на голові у поєднанні із загальним добором фарб малюнка створюють радісний, бадьорий настрій, передають душевну чистоту й благородство зображеної людини. Цікаво, що вбрання героїні не відволікає нашої уваги від її обличчя. Навпаки, і одяг, і обрис рук у кишенях халата, і пружні плечі стрімко спрямовують наш погляд на блискучі усміхнені очі під стрільчастими бровами, на свіже ніжне обличчя. Вроду дівчини художник змалював з особливою любов'ю, та ми переконані, що його цікавить не врода сама по собі. Медсестра гарна не тільки обличчям, але й світлими думками і благородними вчинками. У неї чуйне і щире серце. Адже вона приносить людям добро. Ось у чому найвища краса змальованого образу!
- Скажіть, ви спілкуєтеся українською мовою у своїй родині?
- Я добре знаю і люблю українську мову, але спілкуємося ми російською.
- А можна спитати - чому?
- Так, я відповім. Російська - моя рідна мова, так само як і моїх батьків, сестер і братів.
- Але ж ви живете в Україні...
- ... тому я повинен розмовляти українською, так?
- Так.
- Але я вважаю, що в демократичній країні не можна диктувати людині, якою мовою їй спілкуватися. Це вона вирішує сама, і жодний закон не може її до цього примусити.
- Дякую за щиру відповідь.
- Так